Як зміни до КУпАП призвели до декриміналізації діяння, передбаченого КК України?

18.07.2024 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна».

Законом частково вирішується проблема що стосується залишення поза увагою особливостей об’єкта крадіжки («розмір» чужого майна або розмір шкоди) в умовах воєнного стану.

 Так, до статті 51 КУпАП, яка передбачає відповідальність за дрібне викрадення чужого майна, внесено зміни, основна ідея яких полягає у реформуванні поняття дрібної крадіжки.

Встановлено, що викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

В свою чергу, дрібне викрадення чужого майна вважається вчиненим у значному розмірі, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Що таке НМДГ і як його розрахувати?

Неоподаткований мінімум доходів громадян (НМДГ) – це поняття, що часто зустрічається у законах та інших нормативно-правових актах і розкривається у Податковому кодексі України. В рамках норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги для відповідного року. Станом на сьогодні вона становить 1514 гривень.

Отже, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість викраденого майна не перевищує 3028 гривень (до 757 грн – ч. 1 ст. 51 КУпАП, від 758 до 3028 – ч. 2 ст. 51 КУпАП). Водночас крадіжка на суму понад 3028 гривень може призвести до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 185 Кримінального кодексу України.

Чому це важливо?

Станом на сьогодні діє норма, відповідно до якої викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто — 302 гривні 80 копійок. Таким чином, якщо вартість такого майна перевищує зазначену суму, то настає кримінальна відповідальність.

Крім того, під час воєнного стану правоохоронні органи автоматично кваліфікують такі крадіжки за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність від 5 до 8 років позбавлення волі.

За таких обставин складається ситуація, коли крадіжка ковбаси з продуктового супермаркету в Києві та у прифронтовій Костянтинівці матиме наслідком позбавлення волі на термін від 5 років. Відверто кажучи, за понад два роки повномасштабного вторгнення правозастосування ст. 185 КК України у частині тлумачення такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення в умовах воєнного стану, так і не отримало справедливого та індивідуалізованого підходу. У зв’язку із цим, сьогодні кожна крадіжка на суму понад 302 грн 80 коп. загрожує позбавленням волі на значний термін.

Прийнятий 18 липня ЗУ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» значно підвищує планку дрібної крадіжки, оскільки для настання кримінальної відповідальності сума викраденого має перевищувати 3028 гривень.

Висновки

Безумовно, вказаним Законом не вирішено проблему автоматичної кваліфікації крадіжки за ч. 4 ст. 185 КК України, однак ці зміни дозволять суттєво розвантажити правоохоронні органи та суди.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тож прогнозуємо закриття значної кількості кримінальних проваджень за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.

Згідно зі ст. 94 Конституції України, Президент України підписує закон протягом п’ятнадцяти днів після його отримання, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. Отже, очікуємо на підписання Закону та його оприлюднення.

Автор: Єгор Лисенко, молодший юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

Електрошокери в арсеналі поліції. Що може змінитися у 2024 році?

Інтернетом пролунала новина про схвалення Міністерством внутрішніх справ України проєкту Закону України «Про внесення змін до статті 45 Закону України “Про Національну поліцію України” щодо вдосконалення правових підстав і особливостей застосування спеціальних засобів».

За словами заступника міністра внутрішніх справ Богдана Драп’ятого, проєктом пропонується доповнити ст. 45 чинного Закону України «Про Національну поліцію» трьома додатковими підставами для застосування електрошокерів.

Якщо станом на зараз поліцейські мають право застосовувати електрошокери лише для відбиття нападу особи/тварини на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, то у разі схвалення запропонованої вище ініціативи електрошокер можна буде застосувати також під час затримання особи:

  • яка підозрюється в учиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти;
  • яка чинить фізичну протидію поліцейському;
  • яка намагається втекти з-під варти.

Водночас нагадаємо, що схожий законопроєкт вже був предметом розгляду у Верховній Раді України у 2020 році за ініціативою уряду. В чому різниця та які причини відхилення попереднього проєкту закону?

Проєктом Закону №4375 від 13.11.2020 також пропонувалося доповнити ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» додатковими підставами для застосування електрошокера, а саме у випадках:

  • затримання особи, яка вчинила адміністративне або кримінальне правопорушення і чинить водночас фізичну протидію поліцейському;
  • затримання особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин і намагається втекти;
  • затримання особи, яка чинить збройний опір або намагається втекти з-під варти;
  • затримання озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю чи здоров’ю людей, зокрема поліцейського.

Обґрунтування необхідності ухвалення відповідних змін зводилось до того, що застосування електрошокерів, на відміну від інших спеціальних засобів, дозволить ефективно припиняти порушення, завдаючи меншої шкоди порушникам. Акцентувалася увага також і на тому, що поліцейські мають досить обмежені повноваження для затримання правопорушників (буцімто гумових та пластикових кийків недостатньо).

Причинами відхилення вказаного проєкту були невідповідність чинним КУпАП та КПК України, а також порушення юридичної техніки.

Комплексний аналіз змін, які пропонуються зараз (за словами заступника міністра), а також положень проєкту закону №4375 від 13.11.2020 свідчить про те, що зауваження до законодавчої ініціативи, опубліковані ще у 2021 році, не дотримано в повному обсязі.

Так, усі підстави для застосування електрошокера зводяться до одного виду процесуальних дій – затримання особи. Водночас затримання особи є процесуальною дією, яку може бути застосовано в порядку ст. 262 КУпАП, ст. 208 КПК України або за ухвалою слідчого судді.

Щодо першого пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка підозрюється в учиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти). Чинний КПК України дозволяє застосувати затримання у виключних випадках лише до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі.

Тому формулювання ініціативи уряду є або неточним, або таким, що не відповідає КПК України та необґрунтовано розширює повноваження поліцейських, оскільки кримінальним правопорушенням є і проступок, і злочин, за який передбачено покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Логічно, що в разі підозри у вчиненні таких кримінальних правопорушень застосування затримання з електрошокером буде незаконним, про що однозначно неможливо зробити висновок, ознайомившись із пунктом 1 пропозиції.

Щодо другого пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка чинить фізичну протидію поліцейському). Відзначимо, що така пропозиція виглядає недосконалою, що призведе до широкого тлумачення суб’єктами правозастосування, а отже до свавілля.

Наприклад, пункт 1 пропозиції уряду вже і так передбачає можливість застосування електрошокера в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення і чинить опір(тобто у порядку КПК України). Тобто в такому випадку залишається тільки здогадуватись, чи мав на увазі уряд вчинення опору поліцейському під час затримання в межах КУпАП, чи під час будь-якого законного затримання особи.

Враховуючи це, вважаємо, що згідно з канонами юридичної техніки логічно було б формулювати підстави для застосування електрошокера до особи під час затримання шляхом використання відсилочних норм на відповідні положення КУпАП та/або КПК України.

Щодо третього пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка намагається втекти з-під варти). В контексті цієї пропозиції здається, що суб’єкт законодавчої ініціативи залишив поза увагою статті 15, 393 КК України. Чинний КК України й так встановлює відповідальність за втечу з-під варти, тому затримання особи поліцейським у зв’язку із вчиненням цього правопорушення повертає суб’єкта правозастосування до пункту першого пропозиції уряду. Отже, пункт 1 пропозиції фактично поглинає пункт 3.

Розуміючи, що проєкт закону перебуває лише на стадії подання до ВРУ, сподіваємось, що під час його розгляду будуть усунуті всі недоліки та невідповідності іншим нормативно-правовим актам. Національна поліція України є органом державної влади, тому законодавство, яке застосовується в його діяльності, повинне чітко відповідати принципу юридичної визначеності, з метою уникнення надалі конфліктів правозастосування.

Автор: Микола Уманець, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери», член Асоціації правників України.

Джерело: Юридична Газета

Інформаційна війна та кримінальне правосуддя. Правові наслідки поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації

Дезінформація, фейкові новини та маніпуляції інформацією — це серйозна проблема для сучасного суспільства. Класичний приклад — передвиборчі змагання, в яких кожен із учасників прагне якомога сильніше вдарити по авторитету свого опонента.

Разом із тим, в умовах повномасштабного вторгнення рф до України значення фейкової інформації, як і цілі її використання, змінились. Сьогодні фейк — це засіб ведення інформаційної війни, який ворог вправно застосовує проти українського суспільства.

Перші ознаки активного випробування такого виду «зброї» пов’язують із початком пандемії Covid-19. Тоді численні «експерти» висловлювалися щодо походження коронавірусної хвороби, ефективності лікарських засобів та, часом, саботували вакцинацію.

Приблизно в цей же час в українському суспільстві постало питання наявності засобів протидії фейковим новинам, можливостей протидії дезінформації, правових наслідків поширення маніпулятивної інформації, зокрема, і кримінальної відповідальності.

Станом на сьогодні проведено чимало круглих столів, конференцій та вебінарів, учасники яких розкривають проблематику небезпечності фейків. Проте, поряд із цим, функцію запобігання поширенню фейкових новин так і не реалізовано. Актуальним Кримінальним кодексом прямо не встановлено відповідальність за поширення фейків. Водночас вітчизняний кримінальний кодекс передбачає відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності. Статтею 259 КК України встановлено, що завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, карається позбавленням волі на строк від двох до шести років.

Можна зробити припущення про те, що поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації охоплюється складом злочину, передбаченого статтею 259 КК України, однак для висловлення однозначної позиції необхідно детально зупинитися на елементах вказаного кримінального правопорушення. Об’єктом цього злочину є нормальний ритм життя населення та функціонування підприємств, установ, організацій, населених пунктів.

Об’єктивна сторона злочину полягає у неправдивому повідомленні про підготовку (1) вибуху, (2) підпалу або (3) інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Повідомленням визнається доведення вказаної інформації у будь-якій формі (усно, письмово, з використанням технічних засобів) до відома будь-якої особи, органів влади тощо.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, оскільки особа завідомо знає про те, що відомості, які нею повідомляються, є неправдивими.

Суб’єкт злочину загальний — будь-яка особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-ти років.

Враховуючи викладене, варто вирізнити три форми об’єктивної сторони, а саме:

  • неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками;
  • неправдиве повідомлення про підготовку підпалу, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками;
  • неправдиве повідомлення про підготовку інших дій, які загрожують  загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

Особливо цікавим є формулювання «інші дії». Проаналізувавши вироки в ЄДРСР, відзначимо, що неправдиве повідомлення про підготовку вибуху чи підпалу зустрічається часто, водночас «інші дії» практично відсутнє у судових рішеннях.

Отже, основне питання, чи охоплюється поширення фейкових новин поняттям «завідомо неправдивих повідомлень про інші дії», і, відповідно, чи є розповсюдження такої інформації підставою для притягнення до кримінальної відповідальності?

Відзначимо, що формулювання «інші дії» використано і при конструюванні об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 258 КК України. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

В рамках ст. 258 КК України до «інших дій» науковці відносять застосування радіоактивних, отруйних та інфекційних речовин, біотероризм, затоплення, обвали, каменепади, газові атаки, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв’язку, пошкодження об’єктів довкілля, нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо.

Вважаємо, що таке тлумачення має застосовуватися і при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 259 КК України. Таким чином, можна зробити висновок, що поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації може охоплюватися складом злочину, передбаченого ст. 259 КК України.

В якості прикладу пропонуємо пригадати фейки про так звані «хіміотраси». Це конспірологічна теорія, що стверджує, ніби з пасажирських літаків таємно розпорошують певні хімічні речовини для «глобального зниження чисельності населення планети». У цю теорію також включали коронавірус, пневмонію та інші хвороби, які нібито викликані цими речовинами.

Навесні Україну захлеснула гігантська пилова буря з піщаних просторів Сахари. Центри моніторингу якості атмосферного повітря повідомляли про те, що норму якості повітря не порушено, водночас теорії змови, пов’язані із «пилом із Сахари» набули більш широкого розголосу серед українських користувачів соціальних мереж.

Окремі автори поширювали інформацію про те, що проти українців застосували біологічну зброю, чим сіяли паніку серед населення та зневіру у державних інституціях.

Фактично, такі користувачі, шляхом розповсюдження інформації у соціальних мережах повідомили про підготовку застосування отруйних та інфекційних речовин, поширення, яких містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей, що дає змогу зробити висновок про наявність у цьому діянні ознак об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 259 КК України.

Суб’єктивна сторона цього злочину є більш складним елементом, оскільки характеризується прямим умислом. Слідчим правоохоронного органу необхідно знайти докази того, що автори поширеної інформації достовірно знали, що поширена ними інформація є недостовірною, — тобто насправді не вірили в те, що пил із Сахари є біологічною зброєю.

Раніше українські посадовці повідомляли, що в Україні діють підконтрольні рф ботоферми. Не виключено, що за допомогою таких самих засобів поширювались і  фейкові новини про пил з Сахари, а тому встановлення прямого умислу є цілком можливим і потребує виключно здорової ініціативи з боку органів правопорядку.

Відповідальність за розповсюдження фейкових новин передбачено і Кодексом України про адміністративні правопорушення. Статтею 173-1 КУпАП встановлено, що поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. Разом із тим, аналіз судових рішень з ЄДРСР за ст. 173-1 КУпАП свідчить про те, що більшість таких справ закриваються у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, правовим наслідком поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації може бути кримінальна відповідальність, передбачена ст. 259 КК України. Водночас, станом на сьогодні така практика відсутня.

Можна зробити висновок, що сьогодні боротьба з дезінформацією обмежується проведенням круглих столів, конференцій, вебінарів і підготовкою аналітичних звітів державними та громадськими структурами, водночас, робота із запобігання поширенню фейкових новин не здійснюється.

Наостанок варто відзначити, що впродовж декількох років робоча група з питань розвитку кримінального права займається підготовкою тексту проєкту нового Кримінального кодексу України.

Статтею 7.3.15. вказаного Проєкту пропонується встановити відповідальність за поширення завідомо неправдивої суспільно необхідної інформації, особою, відповідальною за випуск новини в медіа

Зазначені формулювання містяться у редакції станом на 02.07.2024, яка викладена у загальному доступі. Вказана редакція від 02.07.2024 є найбільш актуальною, однак вже зараз потребує оновлень.

Сьогодні більшість фейків та маніпулятивної інформації розповсюджується у соціальних мережах у форматі коротких відеозаписів. Автори найчастіше обирають ТікТок, Instagram Reels та YouTube Shorts, Telegram для поширення дезінформації. Такі відеозаписи, очевидно, не є новинами, а радше публікаціями окремих користувачів у соціальних мережах. Водночас, шкода від таких публікацій, враховуючи особливості алгоритмів розповсюдження дописів у вказаних застосунках, може бути більшою за випуск новини у класичному медіа.

Отже, в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну фейкові новини та маніпулятивна інформація є одним із засобів ведення війни. Таким чином, суспільна небезпека від цього кримінального правопорушення є очевидною, відтак, питання криміналізації вказаного діяння набуває неабиякої актуальності. Вважаємо, що вказане питання має бути вирішено внесенням змін до актуального Кримінального кодексу, або ж передбачено у проєкті нового Кримінального кодексу України.

Автор: Єгор Лисенко, молодший юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

Інформація з Getcontact: способи збирання даних, що мають доказове значення

Стрімкий розвиток інформаційних технологій якісно впливає на всі без винятку життєві сфери. У публічних кримінально-процесуальних відносинах, зокрема, дедалі частіше використовується інформація з відкритих джерел у мережі Інтернет із метою підтвердження обставин, які підлягають доказуванню.

Процес збирання загальнодоступної інформації отримав назву «OSINT-розслідування». У ході таких розслідувань використовується велика кількість інструментів, таких як соціальні мережі (Facebook, Instagram, LinkedIn тощо), вебсайти (у т. ч. електронні бази даних, блоги, форуми тощо), різні застосунки (AI-застосунки, інструменти для визначення геолокації, архівування вебсторінок, ідентифікації зображень, аудіо- і відеоінформації, осіб, електронних адрес, номерів телефонного зв’язку) тощо.

У цій публікації Микола Уманець, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери», розповідає про можливості використання інформації, яка є загальнодоступною та міститься в застосунку, основною метою якого є ідентифікація номерів абонентів телефонного зв’язку, — Getcontact.

Спочатку визначимо обсяг інформації, яка міститься в застосунку та може бути потенційно корисною.

Блок № 1. Інформація про так звані теги користувачів застосунку

Кожний користувач, який надав Getcontact доступ до своєї телефонної книги, одночасно поширює наявні в нього контактні дані про інших абонентів зі свого телефону.

Аналітика масиву тегів різних користувачів застосунку дозволяє стверджувати, що з їх допомогою можна дізнатися ім’я, рід діяльності, місце навчання, проживання, роботи користувача, його хобі, інформацію про друзів, близьких осіб, клієнтів, контрагентів тощо.

Водночас застосунок не дає можливості зібрати інформацію про автора тегів, що підтверджують Політика конфіденційності, а також відповіді на запит.

Блок № 2. Інформація про історію запитів для ідентифікації користувача іншими користувачами

Політикою конфіденційності Getcontact передбачено, що користувачі застосунку мають право бачити історію запитів на їх ідентифікацію іншими користувачами за умови, що відповідний процес здійснюється не в приватному режимі.

Блок № 3. Інформація, яку залишають користувачі застосунку в профілі інших користувачів

Це може бути інформація у вигляді коментарів або тегів до профілю. Ще раз: інформація про автора коментаря може бути публічною, але інформація про автора т. зв. тегу недоступна, тобто її неможливо отримати.

Блок № 4. Інформація, яка створюється за допомогою алгоритмів Getcontact, — рейтинг довіри

За допомогою рейтингу довіри можна зробити висновок про активність користувача як у застосунку, так і за його межами. Наприклад, у користувача, який регулярно розсилає однотипні повідомлення з підозрілими посиланнями, у т. ч. шахрайством, буде мінімальний рейтинг, про що застосунок попередить інших користувачів.

Блок № 5. Інформація, яку застосунок збирає за наявності згоди користувача

Цей блок охоплює дані про ім’я користувача, адресу електронної пошти, фото профілю, дані про використання послуг Getcontact, IP-адресу, IMEI та технічні характеристики пристрою.

Розділивши за блоками інформацію, яку можна потенційно зібрати із застосуванням Getcontact, схарактеризуємо способи її отримання та процесуального оформлення.

Як відомо, чинний КПК України наділяє сторони кримінального провадження, потерпілого й представника юридичної особи правом збирати докази шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

З метою забезпечення наявності в доказів такої властивості, як допустимість, учасники кримінального провадження повинні дотримуватися процесуального порядку отримання й оформлення доказів.

Так, необхідну інформацію з Getcontact можна отримати кількома способами.

1. Збирання інформації в ході процесуальної дії — огляд вебсайту

Процесуальний закон надає учасникам кримінального провадження (в основному мова йде про сторону захисту, потерпілого та його представника, представника юридичної особи) право збирати докази шляхом здійснення дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази (п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а главою 5 КПК України передбачена така форма фіксування кримінального провадження, як протокол.

Своєю чергою Getcontact надає можливість використовувати свій функціонал із застосуванням вебверсії (Getcontact Web).

Це означає, що збирання інформації із застосунку Getcontact може здійснюватися за допомогою її відтворення у вебверсії та подальшої фіксації в протоколі огляду вебсайту.

Названий спосіб фіксації найбільш популярний, однак вимагає дотримання чіткої процесуальної форми протоколу огляду.

P.S.: Відтворення в протоколі огляду вебсайту змісту зафіксованої інформації може відбуватися як у таблиці зі скриншотами сторінок вебсайту (які зроблені за допомогою стандартної програми Windows Screenshots або додатку Google Chrome під назвою «GoFullPage — Full Page Screen Capture»), так і методом архівування сторінок за допомогою сервісу Archive.today (https://archive.is/). Останній дозволяє відобразити зміст сторінок у максимально автентичному вигляді.

2. Збирання інформації в ході процесуальної дії — огляд телефону

Не менш популярним способом є огляд телефону користувача застосунку. Часто в матеріалах кримінального провадження можна побачити такий процесуальний документ, як протокол огляду речових доказів. Він є результатом проведення такої процесуальної дії, як огляд, і відрізняється від способу № 1 своїм предметом: оглядається не вебсайт, а телефон, на якому є застосунок Getcontact.

Очевидно, що аналогічні дії з телефоном клієнта може зробити і його адвокат.

Додатком до протоколу в цьому випадку може бути таблиця з фотографіями екрана телефону або носій із відеозаписом, за допомогою яких підтверджується наявність зафіксованої в протоколі інформації.

3. Отримання необхідної інформації у відповідь на запит

Ідеться про адвокатський запит або запит у порядку статті 93 КПК України.

Так, публічну, а також персональну інформацію, яка стосується клієнта, можна отримати у відповіді на адвокатський запит.

Приклад

Водночас інформацію про персональні дані інших користувачів можливо отримати лише на запит органів правопорядку (у деяких випадках) або в разі надання рішення суду про тимчасовий доступ до речей і документів.

Позиція Getcontact із цього приводу проста:

Таким чином, більшість інформації із застосунку Getcontact загальнодоступна, що полегшує процес її отримання й процесуального оформлення з метою використання в межах кримінального провадження.

Очевидно, що оперування лише інформацією з указаного загальнодоступного джерела не забезпечує підтвердження більшості обставин, які підлягають доказуванню. Водночас це можливо в сукупності з іншими доказами.

Джерело: JustTalk