Кажуть, люди люблять історію. Спробую і розповісти одну.
В одному місті України мешкає людина. Крім основної роботи, у нього є фірма, яка вже близько 10 років не веде ніякої діяльності (від слова – зовсім).
Минулого року бухгалтер повідомляє нашому герою про те, що рахунки фірми заарештовані виконавчою службою за рішенням Дзержинського суду м. Харкова.
Після ознайомлення з матеріалами справи з’ясувалося, що якийсь громадянин позичив іншому громадянину суму в 500 тис. грн. За повернення цієї позики поручається спочатку одна фірма, а через деякий час – фірма нашого героя.
Начебто звичайна ситуація, якби не одне але – наш герой договір поруки не підписував, людей, про яких йдеться в договорі позики він не знає, з компанією, першим поручителем, він також ніколи справ не мав (більше того, при проміжному аналізі відкритих джерел з’ясувалося, що у тієї компанії купа проблем, у тому числі й кримінальних, у той час як компанія нашого героя “чиста”).
Кошти за зобов’язанням стягнули солідарно заочним рішенням, у перегляді якого нам відмовили. Мотив – сам факт відкриття кримінальної справи за фактом підробки документа не є підставою для скасування рішення (а, можливо, суд просто не захотів вникати в ситуацію).
В апеляції, як кажуть, “рубалися жорстко”.
Основними доводами нашого опонента було те, що
- наявність у кредитора копій статутних документів на фірму підтверджує факт знайомства нашого клієнта з ним (хоча ми всі знаємо, що за наявності певних можливостей дістати їх не складно);
- нами не доведено факт підробки підпису (хоча ми дали суду цілу пачку документів, прийнятих податковою за період 2014-2017 р. з правильними підписом та печаткою нашого клієнта).
Пікантності ситуації додало те, що у матеріалах справи суд першої інстанції долучив копію договору поруки, яку ми ставили під сумнів, а наш опонент не зміг надати оригінал (мовляв, справа була давно, договір втрачено тощо). Сама копія не засвідчена “згідно з оригіналом”, суд першої інстанції “у судовому засіданні огляд доказу на відповідність оригіналу” не проводив. А ось копії статутних документів на фірму нашого клієнта наш опонент подав із позначками “згідно з оригіналом” та печаткою адвоката, при цьому, як з’ясувалося,… оригінали він у вічі не бачив. (Зізнаюся, я давно не бачив таких здивованих очей у суддів).
У результаті претензії до фірми з боку незрозумілих людей за “лівим” договором поруки ми відбили.
Примітно, що за всі півтора роки слідчий жодного разу не вийшов із нами на зв’язок за фактом нашої заяви, нікого не опитав, адвокатські запити успішно проігнорував, у гості мене прийняти не схотів і навіть особисті контакти в райвідділі не допомогли мені хоча б подивитись на нашого невловимого слідчого.
Збіг? Не думаю(с).
Ми з клієнтом досі зрозуміти не можемо, що це було. Якщо це замовлення, то якісь інші причини, адже фірма нашого клієнта вже дуже давно не веде діяльність і де-факто не існує.
Ось і історії кінець, а хто досюди дочитав – однозначно, молодець)
Ваш #адвокат_по_кредитами
P.S.: зауважив, що коли справа стосується якихось “каламутних” справ із боргами, часто є цифра 500 тис. (як варіант, 200, 300, але завжди кругла цифра). Не 123 456 грн або 654 321, а саме кругла цифра. Дивно це якось…