Author: admin

Податкова реформа у воєнний час

Posted on by admin

Прийняття закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» є дуже необхідним засобом сьогодні задля підтримання економіки в цей тяжкий час для країни. А редакція ЗУ є сміливою та новаторською. Ми проаналізували  норми закону і виявили декілька моментів, які треба врахувати всім, кого він торкається, або хто вирішить застосувати норми закону щодо себе.

Важливо звернути увагу на наступні моменти – всі зміни щодо нарахування та сплати єдиного податку, статусу та інших властивостей суб’єктів господарювання, що обрали спрощену систему оподаткування стосуються виключно часу воєнного стану. Мова йде перш за все про третю групу платників єдиного податку. Пунктом 9.9. закону передбачено «Після припинення або скасування воєнного стану на території України платники єдиного податку третьої групи, які на день припинення або скасування воєнного стану на території України використовували особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем припинення або скасування воєнного стану на території України втрачають право використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, і автоматично вважаються такими, що застосовують систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом.» 

І  тут є певний ризик щодо платників податку на загальній системі оподаткування, які обрали варіант третьої групи спрощеної системи оподаткування. Сьогодні обсяг доходу таких платників на час воєнного стану передбачено ліміт в 10 млрд та ставка податку 2% від обсягу доходу. При цьому, закон не уточнює як буде розраховуватися та оподатковуватися обсяги доходу такого платника податку при поверненні до старої системи оподаткування або чи залишаться преференції, введені законом для платників, які й були на спрощеній системі оподаткування третьої групи (а саме ліміт доходу та ставка). 

Іншим важливим моментом, про який переможно не написали в інфо новинах щодо прийняття нового закону – є делегування повноважень Кабміну у сфері визначення особливості нарахування та сплати єдиного податку. Це визначено в п. 9.10 закону. Роз’яснень немає, але до цього часу такі регулювання були тільки на рівні закону – Податковий кодекс. Це робило прийняття будь-яких змін більш зваженими, оскільки сама процедура зміни закону є більш складною, тобто і самі зміни проходять більше етапів їх аналізу та роботи з ними (простими словами – зміни приймаються саме найнеобхідніші).

Звертаємо увагу, що при фактичному мораторії на податкові перевірки мораторій не торкнувся перевірок фактичних, що також з юридичної точки зору є певним нонсенсом через саму процедуру таких перевірок.

Розуміючи, що бюджету вкрай будуть потрібні кошти після перемоги така правова невизначеність може бути предметом маніпуляції не в сторону платників податків. І оскільки наразі страждає і судова система країни, то при варіантах, які потенційно можуть погіршити стан платників податків – знати та розуміти наявність таких моментів, їх враховувати при прийнятті певних рішень в господарській діяльності.

Як оплачувати оренду житла в умовах воєнного стану

Posted on by admin

У зв’язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні зруйновано інфраструктуру, закриваються підприємства, люди втрачають робочі місця, відбувається переселення і т.п. Зараз на порядку денному громадян України стоїть дуже багато питань, серед яких для осіб, що винаймають житло дуже актуальними є такі:

  • Як здійснювати оплату за оренду житла в умовах воєнного стану?
  • Чи є військова агресія РФ підставою для несплати за оренду?
  • Які наслідки несплати за оренду в умовах воєнного стану?

Детальніше про це з правової точки зору розповідаємо нижче.

Інститут найму (оренди) житла врегульований статтями 810-826 Цивільного кодексу України.

За договором оренди (далі – Договір) власник (наймодавець) передає або зобов’язується передати наймачеві житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Одним із найбільш важливих обов’язків наймача за Договором є своєчасне внесення плати за найм житла.

Разом з тим, умови воєнного стану ставлять людей у скрутну ситуацію, коли наймач фактично неспроможний виконати свої обов’язки за Договором.

Для таких випадків законодавством встановлено поняття обставин непереборної сили або, як зараз модно казати, форс-мажорні обставини.

Що ж таке форс-мажор?

Кажучи людською мовою, форс-мажор – це обставини, що унеможливлюють виконання зобов’язань. Важливо звернути увагу, що це не просто обставини, які унеможливлюють виконання зобов’язання, а при цьому вони не залежать від волі сторін, які не можуть на них впливати чи керувати ними.

Цивільним кодексом України поняття форс-мажор не врегульоване, перелік таких обставин не зазначений.

Разом з тим, перелік форс-мажорних обставин передбачений ч. 2 ст. 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, відповідно до якої, форс-мажорними обставинами є: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Тобто визначилися: військова агресія Російської Федерації є форс-мажорною обставиною.

Що є наслідком форс-мажорних обставин?

Найважливіше, що необхідно розуміти – за загальним правилом форс-мажорні обставини не звільняють сторін від виконання своїх зобов’язань за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для повного розуміння уточнюємо, що неустойка – це штраф або пеня.

Тобто, за несплату або несвоєчасну сплату за оренду житла особа звільняється саме від відповідальності (відшкодування збитків, неустойки тощо) через форс-мажорні обставини.

Якщо за оренду житла не сплачено, сплачено несвоєчасно або сплачено частково – питання про неустойку й інші види відповідальності мова йти не може, однак наймодавець може вимагати все ж таки внести плату за оренду і це буде правомірно.

Про “свободу договору”.

Як було зазначено, “за загальним” правилом форс-мажорні обставини не звільняють сторін від виконання своїх зобов’язань за договором.

То можливо є індивідуальні випадки? – Так.

Договір – це всього лише формальне закріплення відносин між особами.

Однією із фундаментальних засад цивільних відносин є принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Коли мова йде про договір оренди житла, то є розуміння, що більшість таких договорів укладені в усній формі. До речі, це є також проявом вищезазначеного принципу, оскільки формою договору найму житла є письмова, про що можна говорити в окремій статті.

Так от, зараз громадяни України консолідувалися навколо вирішення однієї проблеми, ім’я якої знають всі без виключення. Проблематика має загальний характер і всі ми, в першу чергу, люди, а вже потім сторони по договору.

Користуючись принципом свободи договору, вимогами розумності та справедливості, необхідно спробувати домовитися із наймодавцем про тимчасове скасування оплати, часткової оплати, або оплати іншим способом.

В разі укладення договору в усній формі, питань немає взагалі, головне – домовитись.

В разі укладення договору в письмовій формі, юридична спільнота адвокатського об’єднання “Донець і Партнери” рекомендує оформлювати такі домовленості у вигляді укладення додаткової угоди до основного договору.

Якщо немає можливості зустрітися та підписати таку додаткову угоду, то нею можна передбачити особливий спосіб укладення: наприклад, шляхом обміну електронними копіями договору, підписаними електронним цифровим підписом (ЕЦП). Головне, щоб це не суперечило основному договору.

Тобто, можливість домовитись є завжди і нею необхідно скористатися, а процесуальне оформлення є вже другорядним питанням.

Все буде Україна!

Як законно реквізувати майно для потреб ЗСУ

Posted on by admin

Сьогодні наша держава переживає нелегкі часи, відстоює свою державність, бореться за незалежність та своє майбутнє.

Починаючи з “05” год. “30” хв. 24.02.2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, небезпекою державної незалежності та територіальній цілісності.

Зараз всьому населенню України, власникам юридичних осіб та підприємцям необхідно з розумінням ставитися до потреб Збройних Сил України, територіальної оборони і всіх, хто стоїть на захисті нашої державності та за можливості забезпечувати їх необхідними ресурсами.

Але як це оформити юридично, щоб це не виглядало як «експропріація» або навіть мародерство? Саме з цим правовим режимом воєнного стану передбачено механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна. Скорочено такий механізм має назву – “Реквізиція”, про основні аспекти якого розповідаємо нижче.

Правовий порядок реквізиції врегульований Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Законом України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану” (далі – Закон №4765-VI), а також іншими нормативно-правовими актами, у тому числі підзаконними.

Так, аналіз ст. 41 Конституції України та ЦК України свідчить про те, що право власності є непорушним, проте не абсолютним, оскільки може бути обмежене.

Тобто, презюмуючи вищезазначене на умови правового режиму воєнного стану, можна констатувати, що під час дії відповідного режиму майно може бути примусово відчужене у власника з попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості. Звертаємо увагу, що саме відшкодування вартості майна, яке вилучається, і робить реквізицію цивілізованим засобом взаємодії інституту державної необхідності та інститутом права власності.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що спеціальним Законом №4765-VI крім відчуження також встановлено порядок вилучення майна.

Щодо відмінностей між примусовим “відчуженням” та “вилученням” майна.

Кажучи просто, основна відмінність полягає у суб’єктах, до яких застосовується механізм, способах його застосуванні, а також у формах власності, у яких перебуває майно.

Примусове відчуження майна полягає у позбавленні права власності на майно, що перебуває у приватній або комунальній власності. Таке відчуження застосовується з попереднім або наступним повним відшкодуванням вартості майна.

Вилучення майна полягає у позбавленні державних підприємств, державних господарських об’єднань права господарського відання або оперативного управління майном. Таке вилучення застосовується без відшкодування вартості майна.

Тобто, вилучення майна застосовується саме до сфери державного управління (фактично змінюється сторона, яка відає чи управляє державним майном – власник не змінюється).

Щодо органів, якими приймається рішення про примусове відчуження або вилучення майна.

Механізм відчуження або вилучення застосовується за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

Однак, існує спрощена процедура прийняття рішення: у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без процедури погодження з відповідними органами, як зазначено у попередньому абзаці (бо інколи і часу немає, і погоджувати ні з ким).

Військовим командуванням є Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Щодо процесуального оформлення примусового відчуження або вилучення майна.

Так, про примусове відчуження або вилучення майна складається акт про примусове відчуження або вилучення майна (далі – акт). Бланк такого акту опублікований як фото до даної публікації, також з ним можна ознайомитись за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998-2012-%D0%BF#n46

У разі неможливості ознайомитися із актом за посиланням, необхідно знати про його обов’язкові реквізити. Так, у акті має бути обов’язково зазначено:

  1. назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;
  2. відомості про власника (власників) майна (найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код);
  3. відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності);
  4. опис майна, достатній для його ідентифікації;
  5. сума наступного повного відшкодування, встановлена актом оцінки майна (про акт оцінки майна – дивитися нижче).
  6. сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна або у разі часткової виплати суми, встановленої актом про оцінку майна).
  7. підпис власника майна або його законного представника і уповноважених осіб військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Разом з тим, зазначаємо, що акт може бути складено за відсутності власника майна або його законного представника, у разі їх відсутності. Радимо зазначати у акті про факт його складання за відсутності зазначених осіб.

Варто мати на увазі, що обов’язковим додатком до акту є документ, що містить висновок про вартість майна (далі – акт оцінки майна).

Така оцінка здійснюється з метою забезпечення права власника майна на відшкодування його вартості.

В загальному порядку оцінка має здійснюватися суб’єктами оціночної діяльності – суб’єктами господарювання або у разі їх відсутності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Разом з тим, є цілком зрозумілим, що в умовах воєнного стану вищезазначених суб’єктів просто може не бути на території адміністративно-територіальної одиниці. На жаль, законодавством наявність такої ситуації не передбачено та не урегульовано.

Однак, вважаємо, що все ж таки у випадку відсутності суб’єкта оціночної діяльності може бути складено акт про орієнтовану вартість відчуженого майна або акт попередньої оцінки майна, або, за згодою власника майна – акт оцінки майна.

Головне при цьому розуміти, що занадто формалізована процедура оцінки майна в умовах правового режиму воєнного стану може бути спрощена за згодою обох сторін, а також те, що власник майна у будь-якому випадку залишає за собою право на звернення до суду з метою оскарження акту оцінки майна (щодо вартості майна).

Заключним етапом реквізиції є вручення акту та документа (висновку, акту) про оцінку вартості майна під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику. Якщо власник майна відсутній – не зайве буде скласти акт відсутності власника майна (з вказівкою щодо спроб знайти такого власника) за участю свідків.

Починаючи з моменту підписання акту, виникає право державної власності на майно. Тобто, і власник майна і особи, які реквізують майно, повинні намагатися зафіксувати процедуру реквізиції майна, оскільки прозорість та максимальна фіксація дозволить в подальшому реалізувати право на адекватну компенсацію допомоги державі.

Слава Україні!

ТОП-5 рішень ВС та ККС у складі ВС у кримінальному процесі

Posted on by admin

Наша юристка  Наргіз Гурбанова, членкиня Відділення АПУ в Харківській області проаналізувала найцікавіші рішення Верховного Суду (ВС) та Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (ККС у складі ВС)

ВС, розглянувши справу № 162/512/16-к, надав висновок щодо визнання недопустимими доказів, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним.

Вироком суду особу визнано винним у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем, порушив Правила дорожнього руху і не врахував дорожню обстановку, рухаючись заднім ходом, виїхав на проїзну частину дороги, де допустив зіткнення з мотоциклом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди мотоцикліст отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Аналізуючи справу, ВС зазначив, що отримання доказів завжди зумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, що істотно порушують права та основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Законодавчо встановлено заборону стороні обвинувачення використовувати примус та інші дії з метою отримання показань та свідчень від особи.

ВС зауважив, що п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими доказами є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

У постанові № 523/4617/20 ВС зробив висновок щодо визначення ефективності захисту та дій адвоката в кримінальному провадженні: ефективність захисту не дорівнює досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату.

Подаючи касаційну скаргу, особа вказувала про нездійснення захисником жодних активних дій, спрямованих на його захист.

Але, як вбачається із технічного запису судового засідання, обвинувачений у присутності адвоката повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не заперечував кваліфікації дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та дав згоду на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. З огляду на це місцевий суд, переконавшись у правильності розуміння змісту обвинувачення, у добровільності його позиції та роз’яснивши останньому, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у ході розгляду кримінального провадження судом першої інстанції засуджений жодних доводів щодо неефективного здійснення захисту захисником не висловлював, від послуг цього захисника не відмовлявся, на якість юридичних послуг не скаржився і не порушував перед судом питання про залучення іншого захисника.

ВС вважає за необхідне зауважити, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за наслідками судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, що в передбачених законом випадках є обов’язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

ККС у складі ВС по справі № 331/706/19 частково задовольнив касаційну скаргу захисника. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили право на захист засудженого, що полягало в незабезпеченні йому права на перекладача.

Захисник просив скасувати вирок, оскільки було неповно досліджено обставини справи, що спричинило невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення права на захист, що виразилось у незабезпеченні засудженому права на перекладача. 

Апеляційний суд, заслухавши думку учасників, залишив поза процесуального реагування клопотання сторони захисту про залучення перекладача з української мови на азербайджанську. Звукозапис судового засідання містив висловлення судді, що в разі нерозуміння обвинуваченим обставин справи переклад буде виконаний суддею або прокурором на російську мову. 

ВС наголосив, що суд та інші органи не мають права перебирати на себе обов’язки перекладача, користуватися його правами та нести відповідальність. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення.

Колегія суддів ККС у складі ВС по справі № 756/8425/17 погодилася з висновком апеляційного суду, що відсутність протоколу обшуку затриманої особи є підставою для визнання протоколу огляду місця події, а також доказів, що є похідними від цього протоколу, недопустимими.

Особу було зупинено 15 травня 2017 року приблизно о 16:00, а протокол про затримання було складено приблизно о 17:00 — 17:30.

У ході здійснення судового та апеляційного розгляду громадянин заперечував передачу ним працівникам поліції пакетів з психотропною речовиною, стверджуючи про неможливість цього через застосування до нього спеціальних засобів — кайданок.

Водночас згідно з даними, відображеними на носії інформації, де зафіксовано перебіг судового засідання, свідок у своїх показаннях суду також зазначав про те, що він, прибувши за викликом про затримання особи, щодо якої є підозри у зберіганні наркотичних засобів, побачив на місці події затриманого з кайданками на руках в оточенні інших працівників поліції.

Київський апеляційний суд скасував вирок і закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

ККС у складі ВС погодився з таким висновком. На підставі ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишитися поряд з уповноваженою особою. Тобто обставини конкретної справи свідчать, що громадянин фактично був затриманий, однак всупереч вимогам ч. 5 ст. 208 КПК протоколу про його затримання не було складено і процесуальних прав не роз’яснено.

Допущене порушення є істотним і за відсутності оформленого відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК протоколу обшуку затриманої особи. Це і стало для апеляційного суду підставою для поставлення під сумнів законності протоколу огляду місця події, на якому вирішальною мірою ґрунтується обвинувачення.

Щодо визнання протоколу впізнання особи недопустимим доказом, то ВС колегією суддів першої судової палати ККС прийшов до висновку по справі № 761/6970/14-к, що свідок не повинен до початку впізнання особи знати, на якому місці вона стоятиме під час слідчої дії. 

Місцевим судом особу 1 визнано невинуватою та виправдано через недоведеність, що кримінальне правопорушення, а саме заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене обвинуваченим.

Прокурор у касаційній скарзі посилався на те, що судами не надано належної оцінки протоколам пред’явлення особи для впізнання.

Як вбачається з дослідженого судом протоколу від 09.11.2013, потерпілий, особа 2, серед чотирьох фотознімків впізнав на фото № 3 зліва направо хлопця, як хлопця № 1, який завдав йому ножові поранення. Проте з протоколу незрозуміло, кого саме впізнав потерпілий: хлопця на фото № 1 чи № 3. Також із чотирьох фотознімків, наданих для впізнання, три відрізняються від фотознімку особи 1 за розміром зображення, фото останнього є значно більшим.

Крім того, як правильно звернув увагу місцевий суд, сам протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими особа 2 може впізнати особу, що завдала йому поранення, а також обставин, за яких потерпілий бачив цю особу.

З дослідженого судом протоколу пред’явлення особи для впізнання від 21.10.2013 вбачається, що перед впізнанням у свідка особи 4 було з’ясовано, чи може він впізнати особу, та поставлено йому питання про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він її бачив. Проте на запитання слідчого свідок відповів, що особа, яка стоїть першою від входу в кабінет, має куртку такого ж кольору, яку мав хлопець, який заподіяв особі 2 тілесні ушкодження. Лише після цього слідчий запропонував особі 1 зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються. Він вибрав місце першим від входу в кабінет, і особа 4 впізнав як особу, схожу на нападника за одягом, зростом, тілобудовою та загальними рисами обличчя. Тобто до початку впізнання свідок вже знав, на якому місці буде стояти особа, яку він буде впізнавати. При цьому під час проведення впізнання технічна фіксація не здійснювалася, фотознімки, які відображають перебіг процедури впізнання, до протоколу не додані.

Надавши належну оцінку всім доказам сторони обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані обвинуваченням докази не доводять, що ці ушкодження були заподіяні саме особою 1.

Просто про складне або кілька слів про кредитні спори.

Posted on by admin

Наш партнер Андрей Лысенко був запрошений до Харківський прес – клуб, де простою мовою намагався донести до присутніх підводні камені щодо кредитів.
Що з цього вийшло – дивіться в записі прямого ефіру на нашій сторінці у Фейсбук за посиланням: https://www.facebook.com/donets.partners/posts/920110235053601