Дезінформація, фейкові новини та маніпуляції інформацією — це серйозна проблема для сучасного суспільства. Класичний приклад — передвиборчі змагання, в яких кожен із учасників прагне якомога сильніше вдарити по авторитету свого опонента.
Разом із тим, в умовах повномасштабного вторгнення рф до України значення фейкової інформації, як і цілі її використання, змінились. Сьогодні фейк — це засіб ведення інформаційної війни, який ворог вправно застосовує проти українського суспільства.
Перші ознаки активного випробування такого виду «зброї» пов’язують із початком пандемії Covid-19. Тоді численні «експерти» висловлювалися щодо походження коронавірусної хвороби, ефективності лікарських засобів та, часом, саботували вакцинацію.
Приблизно в цей же час в українському суспільстві постало питання наявності засобів протидії фейковим новинам, можливостей протидії дезінформації, правових наслідків поширення маніпулятивної інформації, зокрема, і кримінальної відповідальності.
Станом на сьогодні проведено чимало круглих столів, конференцій та вебінарів, учасники яких розкривають проблематику небезпечності фейків. Проте, поряд із цим, функцію запобігання поширенню фейкових новин так і не реалізовано. Актуальним Кримінальним кодексом прямо не встановлено відповідальність за поширення фейків. Водночас вітчизняний кримінальний кодекс передбачає відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності. Статтею 259 КК України встановлено, що завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, карається позбавленням волі на строк від двох до шести років.
Можна зробити припущення про те, що поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації охоплюється складом злочину, передбаченого статтею 259 КК України, однак для висловлення однозначної позиції необхідно детально зупинитися на елементах вказаного кримінального правопорушення. Об’єктом цього злочину є нормальний ритм життя населення та функціонування підприємств, установ, організацій, населених пунктів.
Об’єктивна сторона злочину полягає у неправдивому повідомленні про підготовку (1) вибуху, (2) підпалу або (3) інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Повідомленням визнається доведення вказаної інформації у будь-якій формі (усно, письмово, з використанням технічних засобів) до відома будь-якої особи, органів влади тощо.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, оскільки особа завідомо знає про те, що відомості, які нею повідомляються, є неправдивими.
Суб’єкт злочину загальний — будь-яка особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-ти років.
Враховуючи викладене, варто вирізнити три форми об’єктивної сторони, а саме:
- неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками;
- неправдиве повідомлення про підготовку підпалу, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками;
- неправдиве повідомлення про підготовку інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
Особливо цікавим є формулювання «інші дії». Проаналізувавши вироки в ЄДРСР, відзначимо, що неправдиве повідомлення про підготовку вибуху чи підпалу зустрічається часто, водночас «інші дії» практично відсутнє у судових рішеннях.
Отже, основне питання, чи охоплюється поширення фейкових новин поняттям «завідомо неправдивих повідомлень про інші дії», і, відповідно, чи є розповсюдження такої інформації підставою для притягнення до кримінальної відповідальності?
Відзначимо, що формулювання «інші дії» використано і при конструюванні об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 258 КК України. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.
В рамках ст. 258 КК України до «інших дій» науковці відносять застосування радіоактивних, отруйних та інфекційних речовин, біотероризм, затоплення, обвали, каменепади, газові атаки, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв’язку, пошкодження об’єктів довкілля, нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо.
Вважаємо, що таке тлумачення має застосовуватися і при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 259 КК України. Таким чином, можна зробити висновок, що поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації може охоплюватися складом злочину, передбаченого ст. 259 КК України.
В якості прикладу пропонуємо пригадати фейки про так звані «хіміотраси». Це конспірологічна теорія, що стверджує, ніби з пасажирських літаків таємно розпорошують певні хімічні речовини для «глобального зниження чисельності населення планети». У цю теорію також включали коронавірус, пневмонію та інші хвороби, які нібито викликані цими речовинами.
Навесні Україну захлеснула гігантська пилова буря з піщаних просторів Сахари. Центри моніторингу якості атмосферного повітря повідомляли про те, що норму якості повітря не порушено, водночас теорії змови, пов’язані із «пилом із Сахари» набули більш широкого розголосу серед українських користувачів соціальних мереж.
Окремі автори поширювали інформацію про те, що проти українців застосували біологічну зброю, чим сіяли паніку серед населення та зневіру у державних інституціях.
Фактично, такі користувачі, шляхом розповсюдження інформації у соціальних мережах повідомили про підготовку застосування отруйних та інфекційних речовин, поширення, яких містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей, що дає змогу зробити висновок про наявність у цьому діянні ознак об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 259 КК України.
Суб’єктивна сторона цього злочину є більш складним елементом, оскільки характеризується прямим умислом. Слідчим правоохоронного органу необхідно знайти докази того, що автори поширеної інформації достовірно знали, що поширена ними інформація є недостовірною, — тобто насправді не вірили в те, що пил із Сахари є біологічною зброєю.
Раніше українські посадовці повідомляли, що в Україні діють підконтрольні рф ботоферми. Не виключено, що за допомогою таких самих засобів поширювались і фейкові новини про пил з Сахари, а тому встановлення прямого умислу є цілком можливим і потребує виключно здорової ініціативи з боку органів правопорядку.
Відповідальність за розповсюдження фейкових новин передбачено і Кодексом України про адміністративні правопорушення. Статтею 173-1 КУпАП встановлено, що поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. Разом із тим, аналіз судових рішень з ЄДРСР за ст. 173-1 КУпАП свідчить про те, що більшість таких справ закриваються у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, правовим наслідком поширення фейкових новин та маніпулятивної інформації може бути кримінальна відповідальність, передбачена ст. 259 КК України. Водночас, станом на сьогодні така практика відсутня.
Можна зробити висновок, що сьогодні боротьба з дезінформацією обмежується проведенням круглих столів, конференцій, вебінарів і підготовкою аналітичних звітів державними та громадськими структурами, водночас, робота із запобігання поширенню фейкових новин не здійснюється.
Наостанок варто відзначити, що впродовж декількох років робоча група з питань розвитку кримінального права займається підготовкою тексту проєкту нового Кримінального кодексу України.
Статтею 7.3.15. вказаного Проєкту пропонується встановити відповідальність за поширення завідомо неправдивої суспільно необхідної інформації, особою, відповідальною за випуск новини в медіа
Зазначені формулювання містяться у редакції станом на 02.07.2024, яка викладена у загальному доступі. Вказана редакція від 02.07.2024 є найбільш актуальною, однак вже зараз потребує оновлень.
Сьогодні більшість фейків та маніпулятивної інформації розповсюджується у соціальних мережах у форматі коротких відеозаписів. Автори найчастіше обирають ТікТок, Instagram Reels та YouTube Shorts, Telegram для поширення дезінформації. Такі відеозаписи, очевидно, не є новинами, а радше публікаціями окремих користувачів у соціальних мережах. Водночас, шкода від таких публікацій, враховуючи особливості алгоритмів розповсюдження дописів у вказаних застосунках, може бути більшою за випуск новини у класичному медіа.
Отже, в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну фейкові новини та маніпулятивна інформація є одним із засобів ведення війни. Таким чином, суспільна небезпека від цього кримінального правопорушення є очевидною, відтак, питання криміналізації вказаного діяння набуває неабиякої актуальності. Вважаємо, що вказане питання має бути вирішено внесенням змін до актуального Кримінального кодексу, або ж передбачено у проєкті нового Кримінального кодексу України.
Автор: Єгор Лисенко, молодший юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».