У зв’язку із проведенням судової реформи в нашій країні
наразі відбувається широкомасштабне кваліфікаційне оцінювання суддів на їх
відповідність займаній посаді.
На даний час у провадженні
Верховного Суду, який розглядає такі справи як суд першої інстанції, перебуває
значна кількість адміністративних справ за позовами суддів до Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження рішень, ухвалених
Комісією за результатами такого оцінювання.
Адміністративна практика
нашого об’єднання займається супроводом і представництвом суддів у спорах із
каліфікаційно-дисциплінарними органами щодо оскарження висновків дій і
бездіяльності ВККС, ВРП та ГРД і в ході нашої діяльності ми відкрили чи то баг,
чи то спеціально привнесену логіку роботи цих органів помилку. Отже, що ми
встановили: нещодавно Великою Палатою Верховного Суду була ухвалена постанова
від 04 грудня 2018 року у справі №9901/733/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/78565947 внаслідок перегляду
апеляційної скарги судді N. на ухвалу Верховного Суду у складі судді
Касаційного адміністративного суду Коваленко Н. В. від 20 серпня 2018 року у
справі за позовом судді N. до
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та
скасування рішення.
Верховний Суд у складі судді
Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 серпня 2018 року відмовив
судді-скаржнику у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства
України (далі – КАС України), оскільки, на думку
суду, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правовою позицією
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у
вищевказаній спірній ухвалі, рішення ВККС від 27 квітня 2018 року № 590/ко-18
не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно з ч.8 ст.101 Закону України від 02 червня 2016 року №
1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №
1402-VIII) рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки
разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
А отже залишаючи апеляційну
скаргу судді N. без задоволення, Велика Палата Верховного Суду погодилась із
ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду
Коваленко Н. В. від 20 серпня 2018 року та зробила правовий висновок про те,
що: «оспорюване рішення ВККС від 27
квітня 2018 року містить рекомендацію
з пропозицією до здійснення
певних дій та ухвалення певного рішення, і може бути оскаржене в судовому
порядку, але за обов’язкової умови, визначеної ч.8 ст.101 Закону № 1402-VIII, – після ухвалення
Вищою радою правосуддя рішення за відповідною рекомендацією».
На обґрунтування своєї позиції
Велика Палата Верховного Суду у мотивувальній частині постанови від 04 грудня
2018року у справі №9901/733/18 посилається на ч.8 ст.101 Закону № 1402-VIII, пункт 37 розд. ІІІ «Порядок проведення
кваліфікаційного оцінювання» Положення про порядок та методологію
кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного
оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03
листопада 2016 року № 143/зп-16, пункт 12 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
Однак, не зважаючи на сучасне
ставлення правників до правових позицій Верховного Суду, із правовою позицією
Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 грудня 2018 року
у справі №9901/733/18 важко погодитись, адже наріжним каменем у спірній
постанові Великої палати Верховного Суду, навколо якої і точилася дискусія,
стала фраза «рішення ВККС щодо надання рекомендацій».
І тут треба трошки вдатися в глибини адміністративного права та процесу.
Як усім добре відомо, у
відповідності до ст.19 Конституції України, Правовий порядок в Україні
ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити
те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Порядок
роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом
(ч.3 ст.92 Закону № 1402-VIII), і як передбачено
положеннями Закону № 1402-VIII, Вища кваліфікаційна комісія суддів України
наділена повноваженнями на ухвалення рішень про надання рекомендацій лише у
двох випадках, передбачених п.п..3,4 ч.1 ст.93 цього Закону, а саме:
1. Комісія вносить до Вищої
ради правосуддя рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді
та
2. Вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону (крім переведення як дисциплінарної санкції).
У випадку, передбаченому п.3 ч.1 ст.93 Закону №1402-VIII, рішення Комісії про внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є проміжним рішенням в межах процедури формування суддівського корпусу, визначеної Главою 2 Розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
У випадку, передбаченому п.4 ч.1 ст.93 Закону 1402-VIII, рішення Комісії про внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції є проміжним рішенням в межах процедури переведення судді, визначеної Главою 9 Розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Ухвалення будь-яких інших
рішень Комісії про надання рекомендацій ані Законом 1402-VIII, ані в межах
процедур, визначених положенням Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не
передбачено (див. ст. 19 Конституції України)!
Викладення резолютивної
частини оскаржуваного суддею N. рішення ВККС України щодо внесення подання
до Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді у редакції із застосуванням словосполучення «подання з рекомендацією про
звільнення» замість «подання про звільнення» обумовлено
буквальним застосуванням Комісією п.37 Розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного
оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та
засоби їх встановлення, затвердженого Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16.
Відповідно до п.37 Розділу ІІІ
вказаного Положення, рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді
є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про
звільнення судді з посади.
Таке явище у теорії права
отримало назву ієрархічна колізія у законодавстві, що виникає з наявності
розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, що мають різну юридичну
силу, які закріплені в законодавстві та регулюють одні фактичні відносини.
Ефективним способом подолання
колізій у законодавстві під час розгляду юридично значущих спорів судом є
системне тлумачення норм законодавства.
Зважаючи на доводи викладені
вище, вбачається що подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді із займаної посади, яким є
оскаржуване суддею рішення Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України
про «внесення подання із рекомендацією про звільнення», підлягає оскарженню окремо від рішення Вищої ради
правосуддя, ухваленого за
результатами розгляду відповідного подання, і така позиція відповідає духу закладеному в Закон №1402-VIII щодо
ухвалення Комісією рішень про надання рекомендацій виключно з питань, які не
мають явних негативних наслідків для судді, зокрема, у формі звільнення з посади.
Із цієї ситуації ми дійшли
висновку, що два органи, покликані відновити та посилити суспільну довіру до
правосуддя, припустилися помилки шкідливої для правозастосовчої практики та
фатальної для осіб, які звернулися і по цей час звертаються до Верховного Суду
за захистом своїх прав.
Незважаючи на особливе
положення новоствореного Верховного Суду, останній у своїй постанові від 04
грудня 2018 року у справі №9901/733/18 продемонстрував чи то небажання ухвалити
мотивоване рішення, яке б не викликало сумнівів у його законності, чи то
неспроможність до незалежності. Залишається сподіватися, що така ситуація не
залишить байдужою професійну правничу спільноту, і насамперед суддів, які
проходять кваліфікаційне оцінювання і їх колег з Верховного Суду, які на даний
час також формують майбутнє судової системи в своїх рішеннях і правозастосовчий
ландшафт Українського адміністративного судочинства в стратегічній сфері – сфері
судової влади.
Команда нашого об’єднання,
наші адвокати та юристи цілком підтримуємо нещодавній флешмоб #незалежній
країні – незалежний суд, і сподіваємося, що незалежність судів буде дійсно
зростати і посилюватися у всіх напрямках, окрім незалежності від Верховенства
Права!
Автори: юристи
адміністративної практики АдО «Донець і партнери» Сергій Калитка та Ярослав
Бєлих
