Author: admin

Чинним кримінально-процесуальним законодавством визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом.

Для правильного обчислення строків досудового розслідування та вирішення питання про необхідність їх продовження неодмінно звертається увага на строки, які не включаються до загального строку досудового розслідування. До них належить, зокрема, період від винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про його відновлення (ч. 5 ст. 219 КПК України).

На початку повномасштабного вторгнення до кримінально-процесуального законодавства було внесено чимало змін, спрямованих на адаптацію досудового розслідування до нових реалій. Зокрема, ч. 1 ст. 280 КПК України було доповнено пунктом 4, який надає слідчому, дізнавачу та прокурору повноваження зупиняти досудове розслідування за наявності “об’єктивних обставин, що унеможливлюють подальше проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану”.

Варто відзначити, що термін “об’єктивні обставини” цим законом не визначено. Відсутність чіткого законодавчого тлумачення створює підґрунтя для суб’єктивного трактування цього поняття у правозастосуванні.

На практиці така невизначеність залишає стороні обвинувачення можливість зловживати процесуальними правами та строками досудового розслідування. Це відбувається тому, що, згідно з ч. 4 ст. 280 КПК України, досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого, дізнавача за погодженням із прокурором, а копія такої постанови має бути надіслана стороні захисту. Сторона захисту має право оскаржити цю постанову слідчому судді у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України.

Проте, якщо відповідне повідомлення не надсилається, сторона захисту може дізнатися про це рішення лише на стадії завершення досудового розслідування. У такому разі можливість оскарження втрачається через пропущення 10-денного строку з моменту ухвалення рішення.

Цілком очевидно, що використання інституту кримінально-процесуального права всупереч його меті призводить до істотного порушення прав та свобод підозрюваних.

Саме так сталося в одній зі справ, у яких Адвокатське об’єднання “Донець і Партнери” здійснювало захист прав та свобод підозрюваного. Наразі воно продовжує супровід цієї справи у процесуальному статусі захисника обвинуваченого.

У вказаній справі досудове розслідування зупинялося двічі за місяць саме через наявність “об’єктивних обставин, що унеможливлюють подальше проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану”.

Відтак вказана обставина привернула нашу увагу, та питання доцільності таких зупинень було досліджено більш ретельно. Як наслідок: встановлено низку суттєвих порушень з боку сторони обвинувачення.

1. Щодо об’єктивності обставин зупинення

Аналізом матеріалів кримінального провадження було встановлено, що під час зупинення досудового розслідування територіальне управління одного з центральних органів виконавчої влади здійснювало перевірку за відповідним запитом органу правопорядку. Варто відзначити, що така перевірка теж зупинялася через активні бойові дії, проте це відбулося лише одного разу та на значно менший строк. Разом із тим, і орган досудового розслідування, і відповідне територіальне управління ЦОВВ перебували в одному місті. За таких обставин варто казати про наявність об’єктивних обставин або про свідоме зловживання правами, які суперечать наведеному в п. 4 ч. 1 ст. 280 КПК України.

2. Щодо неповідомлення сторони захисту про зупинення

Нагадаємо, що з огляду на положення ч. 4 ст. 280 КПК України, у слідчого був обов’язок надіслати копію відповідної постанови стороні захисту, оскільки така постанова, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України, може бути оскаржена до слідчого судді.

Разом із тим, орган правопорядку не дотримався покладених на нього обов’язків та не надіслав копії відповідної постанови стороні захисту, що підтверджується відсутністю серед матеріалів кримінального провадження належної доказової бази про надсилання документів.

Відтак сторона захисту не знала ані про зупинення досудового розслідування, ані про його відновлення та була позбавлена можливості оскаржити відповідне рішення під час досудового розслідування в порядку ст. 303 КПК України.

3. Боротьба із зловживанням

Оскільки строки оскарження постанов про зупинення сплинули, то їхнє оскарження не буде результативним, відтак ми розглянули альтернативні способи захисту у таких обставинах.

У КПК України наявні два випадки, коли строки не враховуються в загальний строк досудового розслідування:

• ст. 280–282 КПК України, коли строки не враховуються в загальний строк досудового розслідування;

• виконання вимог ст. 290 КПК України, де строк виконання вимог статті не включається в строк досудового розслідування.

Важливо відзначити, що в обох випадках сторона обвинувачення зобов’язана повідомити сторону захисту про відповідну процесуальну дію. Так, наприклад, у разі відсутності відповідного повідомлення під час виконання вимог ст. 290 КПК України завершення досудового розслідування вважається нездійсненим (Постанова ККС ВС від 25.07.2024 по справі №523/6387/22).

Таким чином, відсутність підтвердження вручення або надсилання сторонам кримінального провадження відповідного повідомлення дорівнює тому, що відповідна процесуальна дія вважається такою, що не відбулася.

З огляду на викладене, ми вважаємо, що неповідомлення під час виконання вимог ст. 280 КПК України так само свідчить про зупинення досудового розслідування у спосіб, не передбачений КПК України, та має наслідком нездійснення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, порушення стороною обвинувачення положень ч. 4 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України свідчить про те, що відповідні процесуальні дії не відбулися, а досудове розслідування не зупинялося.

У рамках вказаного кримінального провадження нами підготовлено та подано до суду клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із тим, що після повідомлення про підозру закінчилися строки досудового розслідування.

ВИСНОВКИ:

Інститут строків досудового розслідування є найбільш контраверсійним серед правників. Окремі представники професії взагалі впевнені у тому, що строки існують лише для того, аби сторона захисту кожен раз нагадувала про них, проте радимо не забувати про завдання кримінального провадження, зокрема, про необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Строки досудового розслідування сприяють захисту прав підозрюваного або обвинуваченого, забезпечуючи, що розслідування не буде безпідставно затягнутим. Особа не може невизначено довго перебувати під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.

Зловживання строками досудового розслідування прямо протилежить принципам та засадам кримінального судочинства, відтак має бути оцінене незалежним і неупередженим судом.

Автор: Єгор Лисенко, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

Протягом останніх місяців українське суспільство сколихнула чимала кількість новин про неправомірні дії проти військовослужбовців і ветеранів. Законодавство України, безумовно, містить спеціальні нормативно-правові акти, мета яких — захист прав військовослужбовців, водночас практика демонструє, що такий «захист» малоефективний. Саме тому питання захисту прав військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей потребує особливої уваги.

Трапляються непоодинокі випадки, коли окремі представники нашого суспільства порушують права військових і їхніх сімей на честь, гідність і фізичну недоторканність. Ось кілька прикладів на шпальтах інформаційних онлайн-видань:

Прогнозуючи можливість таких порушень, законодавець ще в березні 2022 року вніс зміни до Кримінального кодексу України, доповнивши його статтею 435-1 «Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю». Проте за більш ніж два роки стало очевидно, що практика застосування вказаної норми доволі обмежена й супроводжується складнощами. Зокрема, виникають такі питання:

• Чи є кримінальне правопорушення, передбачене статтею 435-1 КК України, військовим кримінальним правопорушенням?
• Хто є суб’єктом цього кримінального правопорушення?
• Чи є приклади застосування вказаної статті судами?

Спираючись на науку кримінального права, а також практику правозастосування наведеної вище норми, дамо відповіді на поставлені вище питання.

1. Кримінальне правопорушення vs Військове кримінальне правопорушення

Вважаємо, що доповнення статтею 435-1 КК України саме розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (Військові кримінальні правопорушення)» було помилковим. Результат такої помилки проявляється в неоднозначному тлумаченні норми і вузькому правозастосуванні.

Так, згідно з частиною 1 статті 401 КК України військовими кримінальними правопорушеннями вважаються правопорушення, визначені в цьому розділі, які стосуються порушення встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби. Вони можуть бути скоєні військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.

Однак це не означає, що всі без винятку правопорушення, передбачені розділом XIX Особливої частини КК України, є військовими кримінальними правопорушеннями. Визначити, чи є правопорушення військовим, можна за наявності трьох вищенаведених умов.

При цьому статтею 435-1 КК України передбачається відповідальність за образу честі й гідності, погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, а також за такі дії стосовно його близьких родичів або членів сім’ї.

Отже, пропонуємо перевірити відповідність наведеного складу кримінального правопорушення визначеним статтею 401 КК України умовам:

1. Кримінальне правопорушення має бути передбачене в розділі XIX Особливої частини КК України.

✅ Оскільки ця умова не потребує додаткових роз’яснень, не будемо зупинятися на обговоренні помилковості внесення коментованої статті саме до цього розділу КК України, а продовжимо досліджувати інші умови.

2. Об’єктом військового кримінального правопорушення є встановлений законодавством порядок несення та проходження військової служби.

❌Об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України, є суспільні відносини у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, суспільні відносини, що забезпечують авторитет військової служби; честь та гідність військовослужбовців, їхніх близьких родичів і членів сімей.

Відповідно до частини 1 статті 270, статті 280, частин 1, 2 статті 297 Цивільного кодексу України честь та гідність фізичної особи є особистими немайновими правами, за порушення яких передбачена встановлена чинним законодавством відповідальність.

Вважаємо цілком очевидним, що просто зараз життя, здоров’я, як і честь та гідність військовослужбовців — особливі об’єкти правового захисту.

3. Суб’єктом військового кримінального правопорушення повинні бути військовослужбовці, а також військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів.

❌ Науковці та окремі представники органів правопорядку висловлюють думку про те, що з огляду на місце цієї статті в КК України суб’єкт варто визначати як спеціальний. Водночас із такими висновками неможливо погодитися, оскільки склад вказаного кримінального правопорушення не передбачає наявності спеціального суб’єкта. Отже, цілком логічно, що виготовляти й поширювати матеріали, які містять образу честі й гідності, погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, його близьким родичам чи членам сім’ї може загальний суб’єкт кримінального правопорушення, визначений частиною 1 статті 18 КК України.

Таким чином, кримінальне правопорушення, передбачене статтею 435-1 КК України, не є військовим кримінальним правопорушенням, оскільки не відповідає умовам, передбаченим статтею 401 КК України.

Водночас через відверто формалізований підхід до тлумачення кримінального законодавства станом на сьогодні немає єдиного підходу до застосування статті 435-1 КК України.

2) Образити військовослужбовця може лише військовослужбовець?

Раніше на сторінках АдО «Донець і Партнери» в соціальних мережах ми повідомляли про те, що в межах представництва інтересів потерпілого звернулися із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України, проте слідчий Державного бюро розслідувань дійшов висновку, що образити військовослужбовця може тільки інший військовослужбовець, і закрив кримінальне провадження своєю постановою.

Вказана постанова була оскаржена і відповідно скасована. Поділимося позицією слідчого судді щодо складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України.

У результаті слідчий суддя підтримав нашу позицію і відзначив, що під час закриття кримінального провадження слідчий дійшов хибного висновку про те, що суб’єктом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 435-1 КК України, є спеціальний суб’єкт, встановлений у статті 401 КК України.

3) Приклади застосування статті 435-1 судами першої інстанції

Висловлені в цій публікації тези підтверджуються і вироками судів першої інстанції.

Для прикладу наведемо низку судових рішень:

• вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.01.2024 в справі № 686/29389/23;
• вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.03.2023 в справі № 346/4483/22;
• вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.02.2023 в справі № 718/418/23;
• вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 09.02.2023 в справі № 297/3163/22;
• вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.07.22 в справі № 712/4108/22;
• вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.07.22 в справі № 308/8031/22.

Указані судові рішення об’єднує те, що: (1) потерпілими в них визнано військовослужбовців; (2) вказано, що органом досудового слідства правильно кваліфіковано дії обвинувачених; (3) об’єктом є честь і гідність зазначених військовослужбовців; (4) відсутні відомості про проходження обвинуваченими військової служби.

Це всі наявні у відкритому доступі вироки, водночас жоден із них не було оскаржено в межах апеляційних проваджень.

Висновки

За понад два роки «кропіткої» роботи ми можемо відзначити лише шість вироків. Водночас майже щомісяця в медіа з’являються новини про заподіяння шкоди військовослужбовцям чи їхнім родинам.

Така ситуація може свідчити як про типову бездіяльність органів правопорядку, так і те, що військовослужбовці, їхні представники недостатньо поінформовані про можливості захисту.

Як пише Пріт Барара в книзі «Діяти справедливо»: «Закон — це лише інструмент, і без участі людини він залишатиметься таким же бездиханним і прісним, як скрипка, яку не виймають з футляра».

Саме тому важливо ще раз наголосити, що статтею 435-1 КК України встановлюється захист прав військовослужбовців, а не кримінальна відповідальність.

За результатами проведеного аналізу вважаємо, що немає потреби у внесенні змін до закону про кримінальну відповідальність саме в контексті подолання помилки доповнення розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (Військові кримінальні правопорушення)» відповідним складом кримінального правопорушення. Гнучкість мислення й системне тлумачення норм закону про кримінальну відповідальність дозволяють долати такі помилки законодавця.

Окрім невдалого розміщення коментованого складу кримінального правопорушення в Особливій частині КК України, варто відзначити й інші недоліки, зокрема його об’єктивну сторону.

Так, цією нормою ігноруються суспільні відносини у сфері соціального захисту ветеранів. На нашу думку, питання забезпечення їхніх прав — не менш важливе, оскільки ще «вчора» ці люди стали до лав Сил оборони України й захищали територіальну цілісність та суверенітет України. Вони повинні мати рівні способи захисту, як і чинні військовослужбовці.

Також варто відзначити, що відповідно до диспозиції статті 435-1 КК України її правовим захистом може користуватися військовослужбовець, який «здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». Таким чином, після завершення особливого періоду вказана стаття не буде застосовуватися, оскільки очевидно, що відповідні заходи просто не будуть здійснюватися. Тобто захистом цієї статті користується лише конкретний військовослужбовець станом на сьогодні.

Віримо, що воєнний стан, особливий період завершаться, потреба в здійсненні відповідних заходів зникне, а військовослужбовці та учасники бойових дій зможуть користуватися правовим захистом, передбаченим статтею 435-1 КК України.

Отже, пропонуємо внести зміни до статті 435-1 КК України і викласти її таким чином:

«Образа честі і гідності, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, учаснику бойових дій, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, їх близьким родичам чи членам сім’ї».

Захистімо разом наших захисників і допоможімо їм убезпечити себе та своїх близьких. Якщо ви стали свідком висловлення образи або погрози військовослужбовцю — зверніться до органів правопорядку із заявою про кримінальне правопорушення.

Автор: Єгор Лисенко, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

18.07.2024 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна».

Законом частково вирішується проблема що стосується залишення поза увагою особливостей об’єкта крадіжки («розмір» чужого майна або розмір шкоди) в умовах воєнного стану.

 Так, до статті 51 КУпАП, яка передбачає відповідальність за дрібне викрадення чужого майна, внесено зміни, основна ідея яких полягає у реформуванні поняття дрібної крадіжки.

Встановлено, що викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

В свою чергу, дрібне викрадення чужого майна вважається вчиненим у значному розмірі, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Що таке НМДГ і як його розрахувати?

Неоподаткований мінімум доходів громадян (НМДГ) – це поняття, що часто зустрічається у законах та інших нормативно-правових актах і розкривається у Податковому кодексі України. В рамках норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги для відповідного року. Станом на сьогодні вона становить 1514 гривень.

Отже, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість викраденого майна не перевищує 3028 гривень (до 757 грн – ч. 1 ст. 51 КУпАП, від 758 до 3028 – ч. 2 ст. 51 КУпАП). Водночас крадіжка на суму понад 3028 гривень може призвести до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 185 Кримінального кодексу України.

Чому це важливо?

Станом на сьогодні діє норма, відповідно до якої викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто — 302 гривні 80 копійок. Таким чином, якщо вартість такого майна перевищує зазначену суму, то настає кримінальна відповідальність.

Крім того, під час воєнного стану правоохоронні органи автоматично кваліфікують такі крадіжки за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність від 5 до 8 років позбавлення волі.

За таких обставин складається ситуація, коли крадіжка ковбаси з продуктового супермаркету в Києві та у прифронтовій Костянтинівці матиме наслідком позбавлення волі на термін від 5 років. Відверто кажучи, за понад два роки повномасштабного вторгнення правозастосування ст. 185 КК України у частині тлумачення такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення в умовах воєнного стану, так і не отримало справедливого та індивідуалізованого підходу. У зв’язку із цим, сьогодні кожна крадіжка на суму понад 302 грн 80 коп. загрожує позбавленням волі на значний термін.

Прийнятий 18 липня ЗУ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» значно підвищує планку дрібної крадіжки, оскільки для настання кримінальної відповідальності сума викраденого має перевищувати 3028 гривень.

Висновки

Безумовно, вказаним Законом не вирішено проблему автоматичної кваліфікації крадіжки за ч. 4 ст. 185 КК України, однак ці зміни дозволять суттєво розвантажити правоохоронні органи та суди.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тож прогнозуємо закриття значної кількості кримінальних проваджень за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.

Згідно зі ст. 94 Конституції України, Президент України підписує закон протягом п’ятнадцяти днів після його отримання, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. Отже, очікуємо на підписання Закону та його оприлюднення.

Автор: Єгор Лисенко, молодший юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

Інтернетом пролунала новина про схвалення Міністерством внутрішніх справ України проєкту Закону України «Про внесення змін до статті 45 Закону України “Про Національну поліцію України” щодо вдосконалення правових підстав і особливостей застосування спеціальних засобів».

За словами заступника міністра внутрішніх справ Богдана Драп’ятого, проєктом пропонується доповнити ст. 45 чинного Закону України «Про Національну поліцію» трьома додатковими підставами для застосування електрошокерів.

Якщо станом на зараз поліцейські мають право застосовувати електрошокери лише для відбиття нападу особи/тварини на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, то у разі схвалення запропонованої вище ініціативи електрошокер можна буде застосувати також під час затримання особи:

• яка підозрюється в учиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти;
• яка чинить фізичну протидію поліцейському;
• яка намагається втекти з-під варти.

Водночас нагадаємо, що схожий законопроєкт вже був предметом розгляду у Верховній Раді України у 2020 році за ініціативою уряду. В чому різниця та які причини відхилення попереднього проєкту закону?

Проєктом Закону №4375 від 13.11.2020 також пропонувалося доповнити ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» додатковими підставами для застосування електрошокера, а саме у випадках:

• затримання особи, яка вчинила адміністративне або кримінальне правопорушення і чинить водночас фізичну протидію поліцейському;
• затримання особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин і намагається втекти;
• затримання особи, яка чинить збройний опір або намагається втекти з-під варти;
• затримання озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю чи здоров’ю людей, зокрема поліцейського.

Обґрунтування необхідності ухвалення відповідних змін зводилось до того, що застосування електрошокерів, на відміну від інших спеціальних засобів, дозволить ефективно припиняти порушення, завдаючи меншої шкоди порушникам. Акцентувалася увага також і на тому, що поліцейські мають досить обмежені повноваження для затримання правопорушників (буцімто гумових та пластикових кийків недостатньо).

Причинами відхилення вказаного проєкту були невідповідність чинним КУпАП та КПК України, а також порушення юридичної техніки.

Комплексний аналіз змін, які пропонуються зараз (за словами заступника міністра), а також положень проєкту закону №4375 від 13.11.2020 свідчить про те, що зауваження до законодавчої ініціативи, опубліковані ще у 2021 році, не дотримано в повному обсязі.

Так, усі підстави для застосування електрошокера зводяться до одного виду процесуальних дій – затримання особи. Водночас затримання особи є процесуальною дією, яку може бути застосовано в порядку ст. 262 КУпАП, ст. 208 КПК України або за ухвалою слідчого судді.

Щодо першого пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка підозрюється в учиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти). Чинний КПК України дозволяє застосувати затримання у виключних випадках лише до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі.

Тому формулювання ініціативи уряду є або неточним, або таким, що не відповідає КПК України та необґрунтовано розширює повноваження поліцейських, оскільки кримінальним правопорушенням є і проступок, і злочин, за який передбачено покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Логічно, що в разі підозри у вчиненні таких кримінальних правопорушень застосування затримання з електрошокером буде незаконним, про що однозначно неможливо зробити висновок, ознайомившись із пунктом 1 пропозиції.

Щодо другого пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка чинить фізичну протидію поліцейському). Відзначимо, що така пропозиція виглядає недосконалою, що призведе до широкого тлумачення суб’єктами правозастосування, а отже до свавілля.

Наприклад, пункт 1 пропозиції уряду вже і так передбачає можливість застосування електрошокера в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення і чинить опір(тобто у порядку КПК України). Тобто в такому випадку залишається тільки здогадуватись, чи мав на увазі уряд вчинення опору поліцейському під час затримання в межах КУпАП, чи під час будь-якого законного затримання особи.

Враховуючи це, вважаємо, що згідно з канонами юридичної техніки логічно було б формулювати підстави для застосування електрошокера до особи під час затримання шляхом використання відсилочних норм на відповідні положення КУпАП та/або КПК України.

Щодо третього пункту пропозиції уряду (затримання особи, яка намагається втекти з-під варти). В контексті цієї пропозиції здається, що суб’єкт законодавчої ініціативи залишив поза увагою статті 15, 393 КК України. Чинний КК України й так встановлює відповідальність за втечу з-під варти, тому затримання особи поліцейським у зв’язку із вчиненням цього правопорушення повертає суб’єкта правозастосування до пункту першого пропозиції уряду. Отже, пункт 1 пропозиції фактично поглинає пункт 3.

Розуміючи, що проєкт закону перебуває лише на стадії подання до ВРУ, сподіваємось, що під час його розгляду будуть усунуті всі недоліки та невідповідності іншим нормативно-правовим актам. Національна поліція України є органом державної влади, тому законодавство, яке застосовується в його діяльності, повинне чітко відповідати принципу юридичної визначеності, з метою уникнення надалі конфліктів правозастосування.

Автор: Микола Уманець, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери», член Асоціації правників України.

Джерело: Юридична Газета