Author: admin

Азбука спадщини. Що потрібно знати спадкоємцям?

Posted on by admin

Процедура спадкування викликає чимало запитань: як оформити спадщину, куди звертатися, чи можна відмовитися від спадщини або вступити в неї після завершення шестимісячного строку? У цьому матеріалі Андрій Мойсюк, адвокат, керівник практики цивільного права, сімейних і спадкових спорів АдО “Донець і Партнери”, розповідає простою мовою про ключові аспекти спадкового процесу.

ЯКІ БУВАЮТЬ ВИДИ СПАДКУВАННЯ?
За заповітом: будь-які особи (одна або декілька), визначені заповітом, незалежно від наявності родинних зв’язків (громадянин, юридична особа, держава тощо).
За законом (5 черг спадкування):

  • І черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті; той із подружжя, хто його пережив; батьки.
  • ІІ черга – рідні брати та сестри спадкодавця; його бабуся та дідусь як з боку батька, так і з боку матері.
  • ІІІ черга – рідні дядько та тітка спадкодавця.
  • IV черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
  • V черга – всі інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня.

ХТО МАЄ ПРАВО НА СПАДКУВАННЯ? ОБОВ’ЯЗКОВА ЧАСТКА У СПАДЩИНІ
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту право на спадкування мають спадкоємці за законом у порядку черговості (5 черг спадкування).
Спадкоємцями можуть бути: громадянин, юридична особа, а також держава.
Право на обов’язкову частку у спадщині мають: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Вказаний перелік осіб, що мають право на обов’язкову частку, є вичерпним.

ЯКИЙ СТРОК ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ?
Загальний строк для прийняття спадщини — 6 місяців з дня відкриття спадщини (смерті спадкодавця). За рішенням суду може бути визначено додатковий строк для вступу у спадщину.

ЯК ПРИЙНЯТИ СПАДЩИНУ?
Спадкоємцю за законом або за заповітом, для прийняття спадщини у встановлений законодавством термін (6 місяців), необхідно подати заяву про прийняття спадщини.

  • Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто у письмовій формі. Спадкоємець не має права уповноважувати іншу особу подавати від його імені заяву про прийняття спадщини за довіреністю.
  • Заява може бути надіслана нотаріусу поштою за умови, якщо підпис спадкоємця на такій заяві буде засвідчений нотаріально.
  • Заява може бути надіслана нотаріусу поштою без попереднього засвідчення підпису заявника. У такому випадку, якщо поштою надійшла заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчено, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
  • Заяву про прийняття спадщини подавати не потрібно у разі, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ?
Заява про прийняття спадщини має бути подана до державної нотаріальної контори чи до приватного нотаріуса (на вибір спадкоємця), а в сільських населених пунктах — до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування. Така заява подається за місцем відкриття спадщини.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.
При цьому необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

ЧИ МОЖНА ВІДМОВИТИСЬ ВІД ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ?
Так. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини повністю (без зазначення іншого спадкоємця) або на користь іншого спадкоємця за заповітом.
Важливо! Відмова від прийняття спадщини за заповітом не позбавляє особу права на спадкування за законом.
Спадкоємець за законом має право відмовитися на користь будь-кого із спадкоємців за законом, незалежно від черги.
Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись.

ЩО ВХОДИТЬ У СПАДКОВУ МАСУ?
Усі речі, права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Важливо! Борги спадкодавця входять до спадкової маси та успадковуються разом з іншим спадковим майном. Борг покладається на спадкоємця лише в межах спадкового майна, яке він отримує, не може перевищувати його вартість і погашається лише у межах цієї вартості.

ЩО РОБИТИ У РАЗІ ПРОПУСКУ 6-МІСЯЧНОГО СТРОКУ? ЧИ МОЖНА ПРИЙНЯТИ СПАДЩИНУ У ТАКОМУ ВИПАДКУ?
Протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця особи, які вважають себе його спадкоємцями, заявляють своє право на спадщину. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв.
У разі пропуску строку спадщину можна прийняти за таких умов:

  • За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк, може подати заяву нотаріусу або, в сільських населених пунктах, — уповноваженій посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
  • За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви (зазвичай 1–3 місяці).

ЯКІ ПРИЧИНИ ПРОПУСКУ СТРОКУ ВИЗНАЮТЬСЯ СУДОМ ПОВАЖНИМИ, А ЯКІ — НІ?

Поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами, зокрема:

  • проживання спадкоємця на час відкриття спадщини в місцевості, що перебувала під окупацією або в зоні активних бойових дій (постанова ВС від 20.03.2024 у справі №545/1231/23);
  • хвороба позивача (важливо: не кожна хвороба автоматично визнається поважною);
  • необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його користь (постанова ВП ВС від 26.06.2024 у справі №686/5757/23);
  • тривала хвороба спадкоємців;
  • відбування покарання в місцях позбавлення волі;
  • складні умови праці (зокрема, тривалі відрядження, у т.ч. закордонні);
  • велика відстань між місцем проживання спадкоємця і місцем знаходження майна;
  • строкова служба в ЗСУ (постанова ВС від 26.06.2019 у справі №565/1145/17).

Перелік не є вичерпним — суд оцінює причину індивідуально.

НЕ поважні причини:

  • юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини;
  • необізнаність про наявність спадкового майна;
  • похилий вік;
  • непрацездатність;
  • встановлення судом юридичного факту (наприклад, проживання однією сім’єю);
  • невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину;
  • відсутність коштів на дорогу;
  • несприятливі погодні умови;
  • депресія, викликана смертю спадкодавця.

Команда АдО “Донець і Партнери” має багаторічний практичний досвід у спорах, що виникають із спадкових правовідносин.
За детальною консультацією звертайтесь до нашого адвоката Андрія Мойсюка за номером телефону: +38 (099) 611-66-39.

Заплатили податки — отримали обшук: реалії для моделей OnlyFans

Posted on by admin

Команда адвокатського об’єднання “Донець і Партнери” здійснює захист дівчини, у якої слідчі Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області нещодавно провели обшуки в межах кримінального провадження за ч. 3 ст. 301 Кримінального кодексу України.

Стаття 301 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, перевезення, збут або розповсюдження зображень чи інших предметів порнографічного характеру.

Санкція частини 3 статті 301 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Саме за цією кваліфікацією представники правоохоронних органів останнім часом масово проводять слідчі (розшукові) дії щодо так званих моделей платформи “OnlyFans”.

Згідно з обставинами справи, за версією органу досудового розслідування, наш клієнт разом з іншими особами нібито займається “злочинною діяльністю”, яка полягає у пропозиції роботи жінкам, організації онлайн-порностудії в місті Харків, де дівчата працюють як моделі, створенні контенту порнографічного характеру та його розповсюдженні через Інтернет.

Однак ми оцінюємо дії правоохоронних органів, як у межах зазначеного кримінального провадження, так і будь-якого іншого, розпочатого за аналогічних обставин, виключно в контексті спроб незаконного тиску.

1. Стаття 301 Кримінального кодексу України є надбанням нерозвинутого радянського законодавства.

    У той час як у більшості країн Європи та світу дії, пов’язані зі створенням і розповсюдженням порнографічного контенту повнолітніми особами, не вважаються кримінально караними діяннями, Україна, всупереч обраному шляху європеїзації свого законодавства, досі керується стандартами та уявленнями радянського інфопростору.

    2. Кожна людина має право на повагу до свого приватного життя.

    Вважаємо, що діяльність, пов’язана зі створенням і розповсюдженням порнографічного контенту через платформи, які перебувають у публічному доступі (здебільшого під правовою юрисдикцією зарубіжних країн), належить до сфери приватного права. Втручання держави в цю сферу має бути мінімальним і лише у випадках, коли це є особливо виправданим.

    3. Українське суспільство, на відміну від правоохоронних органів, має усталене уявлення, що порнографічний контент є нормальним явищем, а люди, які займаються його створенням, не є злочинцями.

    Для абсолютної більшості українського суспільства очевидно, що діяльність, пов’язана зі створенням порнографічного контенту та його подальшим розповсюдженням через платформу “OnlyFans”, не є суспільно небезпечним діянням.

    Інфоприводи, створені навколо новин про обшуки, затримання та арешти осіб, які займаються створенням порнографічного контенту, викликають лише емоції здивування, розчарування, а згодом — прийняття, яке супроводжується посмішкою.

    4. Порноіндустрія є джерелом великих податкових надходжень.

    І Державна податкова служба України це розуміє, масово звертаючись до моделей “OnlyFans” з вимогами сплати податків у особливо великих розмірах.

    Але ось незадача: в той час як податковий контролюючий орган стимулює офіційну сплату податків, правоохоронна система використовує факти сплати податків для доведення вини у вчиненні злочину, а саме — у створенні та розповсюдженні порнографічного контенту.

    Виникають логічні запитання: чи податкова провокує до явки з повинною? Чи в державного апарату немає єдиної позиції щодо справ, пов’язаних з порнографічним контентом?

    5. Дволикість правоохоронної системи: одних намагаємося покарати, а інших — чіпати не можна.

    Спільною рисою всіх кримінальних проваджень за статтею 301 Кримінального кодексу України є обраний правоохоронною системою портрет типового “злочинця”. Так, провадження за цією статтею відкриваються лише щодо осіб, які не є медійними та публічними особистостями.

    Наприклад, український інфопростір уже дуже давно наповнений інформацією про діяльність української порноакторки Юлії Сенюк (псевдонім “Джозефіна Джексон”). Юлія Сенюк займається волонтерською та благодійною діяльністю, допомагає Збройним Силам України, створює велику кількість різного контенту та не приховує, що займається діяльністю, пов’язаною зі створенням порнографічного контенту.

    Всі чітко усвідомлюють причини, за яких відсутнє кримінальне провадження стосовно відомої порноакторки та одночасно існує велика кількість проваджень щодо невідомих моделей “OnlyFans”. Але чи не є це проявом дволикості?

    6. Демографічна криза.

    Всім відомо, що в Україні існують демографічні проблеми, тому потрібно створювати сприятливе середовище, у тому числі економічне, яке буде стимулювати повернення людей з-за кордону та їхню роботу на українську економіку.

    Водночас дії правоохоронної системи лише сприяють розвитку демографічної кризи: величезна кількість людей, які займаються створенням порнографічного контенту, зараз прискіпливо спостерігають за переслідуванням представників порноіндустрії та пакують валізи, замість того щоб у майбутньому наповнювати український бюджет.

    7. Декриміналізація порнографії неминуча, тож яка ж мета величезної кількості проваджень за ст. 301 КК України?

    Це питання є риторичним. Адже, на нашу думку, масовий характер кримінальних проваджень пов’язаний саме з неминучою декриміналізацією цього діяння в найближчому майбутньому. Враховуючи зазначене, такі провадження, допоки декриміналізація не відбулася, є лише останнім шансом для тиску на людей, які займаються створенням порнографічного контенту.

    Нагадаємо, що 11 листопада 2024 року до Верховної Ради України було внесено проєкт Закону №12191 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення його окремих положень про кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності”.

    Цим проєктом пропонується декриміналізувати ввезення, зберігання, перевезення, виготовлення, пересилання чи інше переміщення, а також збут і розповсюдження творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру повнолітнім особам.

    Законопроєкт було схвалено Комітетом Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності та 11 лютого 2025 року включено до порядку денного дванадцятої сесії Верховної Ради України.

    Вважаємо, що питання, пов’язані з переслідуванням моделей “OnlyFans” та декриміналізацією порнографії, потребують уваги та контролю з боку громадськості з метою мінімізації незаконних дій та їхнього вирішення в контексті обраної Україною політики європеїзації законодавства.

    Пеня за прострочення сплати аліментів: актуальні положення та судова практика

    Posted on by admin

    Аліменти – це не просто фінансове зобов’язання, а один із ключових механізмів забезпечення добробуту дитини. В Україні існують чітко визначені строки та порядок їх сплати, порушення яких тягне за собою відповідальність для боржника. Одним із способів впливу на несумлінних платників є нарахування пені за прострочення платежів.

    Проте не всі отримувачі аліментів знають про своє право на стягнення неустойки, а боржники – про можливість зменшення її розміру за певних обставин. У цій статті ми детально розглянемо, коли можна вимагати пеню, як її розрахувати, чи враховується вина боржника та як відбувається судовий процес щодо її стягнення.

    Чи можна стягнути пеню за несвоєчасну сплату аліментів?

    Суди дотримуються позиції, що неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

    Так, одержувач аліментів має право вимагати неустойку (пеню) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Це передбачено частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України. Максимальний розмір пені не може перевищувати 100% суми заборгованості.

    Згідно з постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №359/240/21, суд задовольнив позов про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені, визначивши її розмір у понад 200 тис. грн. Це підтверджує реальну можливість одержувача аліментів стягнути значну суму пені через суд.

    Ще один успішний приклад стягнення пені – рішення у справі №624/1001/23, яке було виграно командою АдО “Донець і Партнери”, у якій суд зобов’язав боржника сплатити неустойку в розмірі 227 872 грн 85 коп. Це рішення демонструє, що суди підтримують стягнення значних сум пені, якщо є підстави для цього.

    Чи впливає воєнний стан на нарахування пені?

    Ні, запровадження воєнного стану не скасовує обов’язку сплачувати аліменти вчасно. Відповідно, пеня за прострочення сплати аліментів нараховується незалежно від воєнного стану.

    Чи має значення працевлаштування боржника?

    Ні, факт працевлаштування боржника не впливає на нарахування пені. Заборгованість та пеня можуть виникати як у працевлаштованих платників, так і у безробітних. У разі відсутності офіційної роботи, заборгованість розраховується виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості.

    Чи враховується вина боржника при нарахуванні пені?

    Так, нарахування пені можливе лише за наявності вини боржника. Якщо заборгованість виникла через обставини, незалежні від платника (наприклад, хвороба, помилка бухгалтера або інші поважні причини), пеня не нараховується. У випадку спору, саме боржник повинен довести відсутність своєї вини в суді. Прикладом може бути рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2023 року у справі №115670159, де суд відмовив у задоволенні позову про стягнення пені через відсутність вини платника.

    Як розрахувати розмір пені?

    Розмір пені становить 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розрахунок проводиться окремо за кожен місяць прострочення.

    Формула розрахунку: сума заборгованості за місяць × кількість днів прострочення × 1%.

    Важливо пам’ятати, що максимальний розмір пені не може перевищувати 100% суми заборгованості за кожен місяць.

    Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2020 року у справі №728/2023/19 роз’яснює, що пеня нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення, а її розрахунок не обмежується лише місяцем, у якому виникла заборгованість.

    Чи потрібно звертатися до суду для стягнення пені?

    Так, для стягнення пені необхідно подати окремий позов до суду. Пеня не нараховується автоматично державною виконавчою службою. Позов може бути поданий за місцем проживання або перебування боржника, або за місцем проживання чи перебування позивача.

    Чи сплачується судовий збір при поданні позову про стягнення пені?

    Ні, позивачі у справах про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

    Які документи необхідно додати до позовної заяви?

    До позовної заяви слід додати:

    • Копію позовної заяви та копії всіх доданих документів відповідно до кількості учасників процесу.
    • Копії паспорта та РНОКПП позивача.
    • Копії свідоцтв про народження дітей.
    • Копію рішення суду про стягнення аліментів.
    • Копію постанови про відкриття виконавчого провадження.
    • Копію розрахунку заборгованості по аліментах.

    Чи може суд зменшити розмір пені?

    Так, суд має право зменшити розмір неустойки (пені), враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів.

    Висновок

    Пеня за прострочення сплати аліментів є важливим механізмом захисту прав дитини та відповідальності боржника. Законодавство та судова практика чітко визначають правила її стягнення. Судова практика показує, що стягнення пені є реальним, однак необхідно довести вину боржника. Якщо ви є отримувачем аліментів та маєте заборгованість перед собою, звернення до суду може стати ефективним способом відновлення ваших прав.

    Автор: Андрій Мойсюк, адвокат, керівник практики цивільного права, сімейних і спадкових спорів АдО “Донець і Партнери”.

    Податкові виклики для ФОПів: як захистити свої права

    Posted on by admin

    У 2023 році українські підприємці отримали можливість працювати на особливому режимі оподаткування зі ставкою 2%. Це було тимчасове рішення для підтримки бізнесу під час воєнного стану. Проте вже з 1 серпня 2023 року цей режим скасували, і більшість ФОПів повернулися на загальну систему або спрощену систему оподаткування. Разом із цим поверненням з’явилися і нові виклики, особливо щодо правильного розрахунку граничного доходу.

    Варто зазначити, що держава, впроваджуючи спрощену систему оподаткування, спершу йде на поступки підприємцям, а потім, скасовуючи пільги, фактично створює нові перешкоди для ведення бізнесу. Це демонструє нестабільність правил гри, що негативно впливає на підприємницьку діяльність.

    Проблема розрахунку граничного доходу

    Однією з головних проблем стало визначення граничного доходу для ФОПів, які працювали на різних режимах оподаткування. Для третьої групи єдиного податку у 2023 році встановлений ліміт становив 7 818 900 грн. Проте для тих, хто хто здійснив перехід на систему оподаткування з особливостями зі ставкою 2%, граничний дохід потрібно було визначати пропорційно до часу використання ставки 5%.

    На жаль, податкові органи нерідко некоректно розраховували цей показник. Як наслідок, підприємцям нараховували штрафи та навіть виключали їх із реєстру платників єдиного податку. З таким запитом до нас і звернувся клієнт, справа якого була розглянута Львівським окружним адміністративним судом (справа №380/18690/24).

    Податкові органи: проблеми з перевірками

    Однією з ключових проблем стало те, що податкова приймала на рішення на основі камеральної перевірки. Відповідно до Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться виключно на основі поданих декларацій і дозволяє виявити арифметичні помилки або несвоєчасне подання звітності, що відповідно унеможливлює визначення порушення граничного доходу під час проведення такої перевірки. Для правильного визначення перевищення граничного доходу мала б проводитися документальна перевірка, яка включає аналіз первинних бухгалтерських документів.

    При цьому ще однією серйозною проблемою стало те, що Державна податкова служба в індивідуальній податковій консультації надала один висновок щодо застосування норм законодавства, у тому числі щодо визначення граничного обсягу доходу, а Головне управління ДПС у Львівській області трактувало ці норми зовсім інакше. Це свідчить про те, що всередині одного податкового органу немає єдиної позиції, що створює значну правову невизначеність і ускладнює підприємцям ведення діяльності.

    Виключення з реєстру платників єдиного податку: неправомірні дії податкової

    Податковий кодекс передбачає, що якщо підприємець перевищує встановлений ліміт доходу, його виключають із реєстру платників єдиного податку. Однак це рішення має базуватися на підтверджених даних. У розглянутій справі податкова служба не врахувала, що граничний дохід у 2023 році становив 6 515 750 грн (з урахуванням пропорційного перерахунку після повернення на ставку 5%). Фактичний дохід підприємця склав 6 234 051 грн, тобто не перевищував встановленого ліміту.

    Суд підтвердив, що податковий орган неправомірно розрахував дохід і прийняв рішення про виключення підприємця з реєстру платників єдиного податку без належного обґрунтування. Відповідно, рішення податкової було скасовано.

    Що робити ФОПам у подібних ситуаціях?

    Якщо ви отримали повідомлення від податкових органів про перевищення ліміту доходу або виключення з реєстру платників єдиного податку, варто:

    • Перевірити правильність розрахунку граничного доходу – враховувати всі періоди перебування на різних режимах оподаткування.
    • Вимагати проведення перевірки в межах її предмету, а також процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку – камеральна перевірка не може бути підставою для виключення ФОПів із реєстру.
    • Оскаржувати неправомірні рішення – як показує судова практика, такі рішення можна успішно скасувати в судовому порядку.
    • Звернутися до юристів – професійна юридична підтримка допоможе правильно скласти позов та відстояти ваші права.

    Висновок

    Перехід із особливого режиму оподаткування став випробуванням для багатьох підприємців. Однак рішення Львівського окружного адміністративного суду демонструє, що захистити свої права реально. Якщо ви зіткнулися з аналогічними проблемами, звертайтеся за професійною правничою допомогою – це допоможе уникнути необґрунтованих штрафів та зберегти бізнес.

    Команда АдО “Донець і партнери” здійснює юридичний супровід по всій Україні.

    Авторка: Наталія Никончук, керівниця практики захисту бізнесу АдО “Донець і Партнери”.

    Дистанційна робота: права працівників і обов’язки роботодавців

    Posted on by admin

    Дистанційна робота вже давно перестала бути лише екзотикою для окремих компаній. Сьогодні це не просто вимушена міра через пандемію чи війну, а нова реальність для багатьох сфер зайнятості. Але наскільки добре ви знаєте свої права, працюючи дистанційно? А якщо ви роботодавець, чи впевнені, що виконуєте всі зобов’язання перед своїми працівниками? Розбираймося разом.

    Як працює дистанційна робота?

    Дистанційна робота — це не просто можливість виконувати свої обов’язки з дому. Це повноцінна форма трудових відносин, яка, як і будь-яка інша, має свої особливості. Вона регулюється Кодексом законів про працю України (зокрема, статтею 60-2), де чітко прописані права працівників і обов’язки роботодавців.

    Здавалося б, усе просто: отримав завдання, виконав його вдома, отримав зарплату. Але на практиці все складніше. Хто має оплачувати Інтернет? Чи зобов’язаний роботодавець забезпечити вас комп’ютером? І що робити, якщо техніка вийшла з ладу в процесі роботи?

    Права працівників: що важливо знати?

    На дистанційній роботі ваші права мають бути такими ж, як і у тих, хто працює в офісі. Ось кілька ключових моментів:

    1. Рівність умов праці
      Чи знаєте ви, що роботодавець не може створювати менш вигідні умови для дистанційних працівників? Оплата праці, лікарняні, відпустки — усе це залишається вашим правом, навіть якщо ви працюєте зі свого кухонного столу. Відмова в цьому — це вже порушення трудового законодавства.
    2. Компенсація витрат
      Інтернет, електроенергія, амортизація вашого обладнання — усе це витрати, які ви несете, виконуючи роботу. Законодавство дозволяє вимагати від роботодавця їх відшкодування, якщо це передбачено трудовим договором. Наприклад, якщо для вашої роботи потрібен швидкісний Інтернет, а ви за нього платите самостійно, уточніть це питання з керівництвом.
    3. Гнучкість графіка
      Робота вдома часто асоціюється зі свободою у виборі часу. Так, ви можете самостійно планувати свій робочий день, але це не означає, що можна проігнорувати дедлайни. Баланс тут важливий: працівник має право на самостійний розподіл часу, але і роботодавець очікує результатів у визначений строк.
    4. Охорона праці вдома
      А чи знали ви, що навіть працюючи вдома, ви маєте право на безпечні умови праці? Наприклад, роботодавець зобов’язаний провести інструктажі з охорони праці, надати рекомендації щодо організації робочого місця і навіть консультувати з питань техніки безпеки.

    А що з роботодавцями?

    Організувати дистанційну роботу не так просто, як здається. Роботодавці також мають чимало зобов’язань, щоб забезпечити ефективність такої форми зайнятості.

    1. Трудовий договір — основа всього
      Важливо, щоб усі умови дистанційної роботи були чітко прописані у трудовому договорі. Це не просто формальність, а ваш страховий поліс на випадок конфліктних ситуацій. У договорі варто прописати графік, перелік обов’язків, порядок компенсації витрат і способи комунікації.
    2. Забезпечення засобами праці
      Чи зобов’язаний роботодавець надати вам ноутбук? Так, якщо це необхідно для виконання ваших обов’язків. Якщо ж ви використовуєте власну техніку, це має бути узгоджено, а витрати на її використання — компенсовані.
    3. Контроль виконання роботи
      Одне з головних питань — як контролювати дистанційного працівника? Тут важливо знайти баланс. Наприклад, можна використовувати регулярні звіти, онлайн-зустрічі або спеціальні інструменти для відстеження задач, але такі умови мають бути прописані заздалегідь.
    4. Конфіденційність даних
      Роботодавець відповідає за захист корпоративної інформації. Це означає, що вам можуть виділити VPN чи надати спеціальне програмне забезпечення, щоб ваша робота відповідала стандартам безпеки.

    Особливості українського законодавства

    Українське законодавство враховує потребу дистанційної роботи, але є ще багато прогалин, які потрібно заповнити. Наприклад:

    • Відсутність чіткого механізму компенсації витрат.
    • Недостатня деталізація вимог до організації робочого місця.
    • Питання соціального захисту, якщо працівник працює у гнучкому графіку.

    Попри це, є загальні принципи, які захищають як працівників, так і роботодавців. Зокрема, КЗпП України передбачає обов’язок обох сторін дотримуватися трудової дисципліни та виконувати взяті зобов’язання.

    Висновок

    Дистанційна робота — це більше, ніж просто новий формат зайнятості. Вона дає змогу зберігати баланс між особистим і професійним життям, але тільки тоді, коли права працівників і обов’язки роботодавців чітко визначені. Якщо ви працюєте або організовуєте роботу дистанційно, переконайтеся, що всі умови закріплені у трудовому договорі. Це допоможе уникнути непорозумінь і зробить співпрацю комфортною для всіх.

    Авторка: Яна Сайченко, адвокатка, партнерка АдО «Донець і Партнери»

    Процесуальні пастки: як працює зупинення досудового розслідування

    Posted on by admin

    Чинним кримінально-процесуальним законодавством визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом.

    Для правильного обчислення строків досудового розслідування та вирішення питання про необхідність їх продовження неодмінно звертається увага на строки, які не включаються до загального строку досудового розслідування. До них належить, зокрема, період від винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про його відновлення (ч. 5 ст. 219 КПК України).

    На початку повномасштабного вторгнення до кримінально-процесуального законодавства було внесено чимало змін, спрямованих на адаптацію досудового розслідування до нових реалій. Зокрема, ч. 1 ст. 280 КПК України було доповнено пунктом 4, який надає слідчому, дізнавачу та прокурору повноваження зупиняти досудове розслідування за наявності “об’єктивних обставин, що унеможливлюють подальше проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану”.

    Варто відзначити, що термін “об’єктивні обставини” цим законом не визначено. Відсутність чіткого законодавчого тлумачення створює підґрунтя для суб’єктивного трактування цього поняття у правозастосуванні.

    На практиці така невизначеність залишає стороні обвинувачення можливість зловживати процесуальними правами та строками досудового розслідування. Це відбувається тому, що, згідно з ч. 4 ст. 280 КПК України, досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого, дізнавача за погодженням із прокурором, а копія такої постанови має бути надіслана стороні захисту. Сторона захисту має право оскаржити цю постанову слідчому судді у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України.

    Проте, якщо відповідне повідомлення не надсилається, сторона захисту може дізнатися про це рішення лише на стадії завершення досудового розслідування. У такому разі можливість оскарження втрачається через пропущення 10-денного строку з моменту ухвалення рішення.

    Цілком очевидно, що використання інституту кримінально-процесуального права всупереч його меті призводить до істотного порушення прав та свобод підозрюваних.

    Саме так сталося в одній зі справ, у яких Адвокатське об’єднання “Донець і Партнери” здійснювало захист прав та свобод підозрюваного. Наразі воно продовжує супровід цієї справи у процесуальному статусі захисника обвинуваченого.

    У вказаній справі досудове розслідування зупинялося двічі за місяць саме через наявність “об’єктивних обставин, що унеможливлюють подальше проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану”.

    Відтак вказана обставина привернула нашу увагу, та питання доцільності таких зупинень було досліджено більш ретельно. Як наслідок: встановлено низку суттєвих порушень з боку сторони обвинувачення.

    1. Щодо об’єктивності обставин зупинення

    Аналізом матеріалів кримінального провадження було встановлено, що під час зупинення досудового розслідування територіальне управління одного з центральних органів виконавчої влади здійснювало перевірку за відповідним запитом органу правопорядку. Варто відзначити, що така перевірка теж зупинялася через активні бойові дії, проте це відбулося лише одного разу та на значно менший строк. Разом із тим, і орган досудового розслідування, і відповідне територіальне управління ЦОВВ перебували в одному місті. За таких обставин варто казати про наявність об’єктивних обставин або про свідоме зловживання правами, які суперечать наведеному в п. 4 ч. 1 ст. 280 КПК України.

    2. Щодо неповідомлення сторони захисту про зупинення

    Нагадаємо, що з огляду на положення ч. 4 ст. 280 КПК України, у слідчого був обов’язок надіслати копію відповідної постанови стороні захисту, оскільки така постанова, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України, може бути оскаржена до слідчого судді.

    Разом із тим, орган правопорядку не дотримався покладених на нього обов’язків та не надіслав копії відповідної постанови стороні захисту, що підтверджується відсутністю серед матеріалів кримінального провадження належної доказової бази про надсилання документів.

    Відтак сторона захисту не знала ані про зупинення досудового розслідування, ані про його відновлення та була позбавлена можливості оскаржити відповідне рішення під час досудового розслідування в порядку ст. 303 КПК України.

    3. Боротьба із зловживанням

    Оскільки строки оскарження постанов про зупинення сплинули, то їхнє оскарження не буде результативним, відтак ми розглянули альтернативні способи захисту у таких обставинах.

    У КПК України наявні два випадки, коли строки не враховуються в загальний строк досудового розслідування:

    • ст. 280–282 КПК України, коли строки не враховуються в загальний строк досудового розслідування;
    • виконання вимог ст. 290 КПК України, де строк виконання вимог статті не включається в строк досудового розслідування.

    Важливо відзначити, що в обох випадках сторона обвинувачення зобов’язана повідомити сторону захисту про відповідну процесуальну дію. Так, наприклад, у разі відсутності відповідного повідомлення під час виконання вимог ст. 290 КПК України завершення досудового розслідування вважається нездійсненим (Постанова ККС ВС від 25.07.2024 по справі №523/6387/22).

    Таким чином, відсутність підтвердження вручення або надсилання сторонам кримінального провадження відповідного повідомлення дорівнює тому, що відповідна процесуальна дія вважається такою, що не відбулася.

    З огляду на викладене, ми вважаємо, що неповідомлення під час виконання вимог ст. 280 КПК України так само свідчить про зупинення досудового розслідування у спосіб, не передбачений КПК України, та має наслідком нездійснення відповідної процесуальної дії.

    Таким чином, порушення стороною обвинувачення положень ч. 4 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України свідчить про те, що відповідні процесуальні дії не відбулися, а досудове розслідування не зупинялося.

    У рамках вказаного кримінального провадження нами підготовлено та подано до суду клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із тим, що після повідомлення про підозру закінчилися строки досудового розслідування.

    ВИСНОВКИ:

    Інститут строків досудового розслідування є найбільш контраверсійним серед правників. Окремі представники професії взагалі впевнені у тому, що строки існують лише для того, аби сторона захисту кожен раз нагадувала про них, проте радимо не забувати про завдання кримінального провадження, зокрема, про необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

    Строки досудового розслідування сприяють захисту прав підозрюваного або обвинуваченого, забезпечуючи, що розслідування не буде безпідставно затягнутим. Особа не може невизначено довго перебувати під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.

    Зловживання строками досудового розслідування прямо протилежить принципам та засадам кримінального судочинства, відтак має бути оцінене незалежним і неупередженим судом.

    Автор: Єгор Лисенко, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

    Образа честі та гідності військовослужбовця. Законодавство та судова практика

    Posted on by admin

    Протягом останніх місяців українське суспільство сколихнула чимала кількість новин про неправомірні дії проти військовослужбовців і ветеранів. Законодавство України, безумовно, містить спеціальні нормативно-правові акти, мета яких — захист прав військовослужбовців, водночас практика демонструє, що такий «захист» малоефективний. Саме тому питання захисту прав військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей потребує особливої уваги.

    Трапляються непоодинокі випадки, коли окремі представники нашого суспільства порушують права військових і їхніх сімей на честь, гідність і фізичну недоторканність. Ось кілька прикладів на шпальтах інформаційних онлайн-видань:

    Прогнозуючи можливість таких порушень, законодавець ще в березні 2022 року вніс зміни до Кримінального кодексу України, доповнивши його статтею 435-1 «Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю». Проте за більш ніж два роки стало очевидно, що практика застосування вказаної норми доволі обмежена й супроводжується складнощами. Зокрема, виникають такі питання:

    • Чи є кримінальне правопорушення, передбачене статтею 435-1 КК України, військовим кримінальним правопорушенням?
    • Хто є суб’єктом цього кримінального правопорушення?
    • Чи є приклади застосування вказаної статті судами?

    Спираючись на науку кримінального права, а також практику правозастосування наведеної вище норми, дамо відповіді на поставлені вище питання.

    1. Кримінальне правопорушення vs Військове кримінальне правопорушення

    Вважаємо, що доповнення статтею 435-1 КК України саме розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (Військові кримінальні правопорушення)» було помилковим. Результат такої помилки проявляється в неоднозначному тлумаченні норми і вузькому правозастосуванні.

    Так, згідно з частиною 1 статті 401 КК України військовими кримінальними правопорушеннями вважаються правопорушення, визначені в цьому розділі, які стосуються порушення встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби. Вони можуть бути скоєні військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.

    Однак це не означає, що всі без винятку правопорушення, передбачені розділом XIX Особливої частини КК України, є військовими кримінальними правопорушеннями. Визначити, чи є правопорушення військовим, можна за наявності трьох вищенаведених умов.

    При цьому статтею 435-1 КК України передбачається відповідальність за образу честі й гідності, погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, а також за такі дії стосовно його близьких родичів або членів сім’ї.

    Отже, пропонуємо перевірити відповідність наведеного складу кримінального правопорушення визначеним статтею 401 КК України умовам:

    1. Кримінальне правопорушення має бути передбачене в розділі XIX Особливої частини КК України.

    ✅ Оскільки ця умова не потребує додаткових роз’яснень, не будемо зупинятися на обговоренні помилковості внесення коментованої статті саме до цього розділу КК України, а продовжимо досліджувати інші умови.

    1. Об’єктом військового кримінального правопорушення є встановлений законодавством порядок несення та проходження військової служби.

    ❌Об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України, є суспільні відносини у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, суспільні відносини, що забезпечують авторитет військової служби; честь та гідність військовослужбовців, їхніх близьких родичів і членів сімей.

    Відповідно до частини 1 статті 270, статті 280, частин 1, 2 статті 297 Цивільного кодексу України честь та гідність фізичної особи є особистими немайновими правами, за порушення яких передбачена встановлена чинним законодавством відповідальність.

    Вважаємо цілком очевидним, що просто зараз життя, здоров’я, як і честь та гідність військовослужбовців — особливі об’єкти правового захисту.

    1. Суб’єктом військового кримінального правопорушення повинні бути військовослужбовці, а також військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів.

    ❌ Науковці та окремі представники органів правопорядку висловлюють думку про те, що з огляду на місце цієї статті в КК України суб’єкт варто визначати як спеціальний. Водночас із такими висновками неможливо погодитися, оскільки склад вказаного кримінального правопорушення не передбачає наявності спеціального суб’єкта. Отже, цілком логічно, що виготовляти й поширювати матеріали, які містять образу честі й гідності, погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, його близьким родичам чи членам сім’ї може загальний суб’єкт кримінального правопорушення, визначений частиною 1 статті 18 КК України.

    Таким чином, кримінальне правопорушення, передбачене статтею 435-1 КК України, не є військовим кримінальним правопорушенням, оскільки не відповідає умовам, передбаченим статтею 401 КК України.

    Водночас через відверто формалізований підхід до тлумачення кримінального законодавства станом на сьогодні немає єдиного підходу до застосування статті 435-1 КК України.

    2) Образити військовослужбовця може лише військовослужбовець?

    Раніше на сторінках АдО «Донець і Партнери» в соціальних мережах ми повідомляли про те, що в межах представництва інтересів потерпілого звернулися із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України, проте слідчий Державного бюро розслідувань дійшов висновку, що образити військовослужбовця може тільки інший військовослужбовець, і закрив кримінальне провадження своєю постановою.

    Вказана постанова була оскаржена і відповідно скасована. Поділимося позицією слідчого судді щодо складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 435-1 КК України.

    У результаті слідчий суддя підтримав нашу позицію і відзначив, що під час закриття кримінального провадження слідчий дійшов хибного висновку про те, що суб’єктом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 435-1 КК України, є спеціальний суб’єкт, встановлений у статті 401 КК України.

    3) Приклади застосування статті 435-1 судами першої інстанції

    Висловлені в цій публікації тези підтверджуються і вироками судів першої інстанції.

    Для прикладу наведемо низку судових рішень:

    • вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.01.2024 в справі № 686/29389/23;
    • вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.03.2023 в справі № 346/4483/22;
    • вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.02.2023 в справі № 718/418/23;
    • вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 09.02.2023 в справі № 297/3163/22;
    • вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.07.22 в справі № 712/4108/22;
    • вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.07.22 в справі № 308/8031/22.

    Указані судові рішення об’єднує те, що: (1) потерпілими в них визнано військовослужбовців; (2) вказано, що органом досудового слідства правильно кваліфіковано дії обвинувачених; (3) об’єктом є честь і гідність зазначених військовослужбовців; (4) відсутні відомості про проходження обвинуваченими військової служби.

    Це всі наявні у відкритому доступі вироки, водночас жоден із них не було оскаржено в межах апеляційних проваджень.

    Висновки

    За понад два роки «кропіткої» роботи ми можемо відзначити лише шість вироків. Водночас майже щомісяця в медіа з’являються новини про заподіяння шкоди військовослужбовцям чи їхнім родинам.

    Така ситуація може свідчити як про типову бездіяльність органів правопорядку, так і те, що військовослужбовці, їхні представники недостатньо поінформовані про можливості захисту.

    Як пише Пріт Барара в книзі «Діяти справедливо»: «Закон — це лише інструмент, і без участі людини він залишатиметься таким же бездиханним і прісним, як скрипка, яку не виймають з футляра».

    Саме тому важливо ще раз наголосити, що статтею 435-1 КК України встановлюється захист прав військовослужбовців, а не кримінальна відповідальність.

    За результатами проведеного аналізу вважаємо, що немає потреби у внесенні змін до закону про кримінальну відповідальність саме в контексті подолання помилки доповнення розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (Військові кримінальні правопорушення)» відповідним складом кримінального правопорушення. Гнучкість мислення й системне тлумачення норм закону про кримінальну відповідальність дозволяють долати такі помилки законодавця.

    Окрім невдалого розміщення коментованого складу кримінального правопорушення в Особливій частині КК України, варто відзначити й інші недоліки, зокрема його об’єктивну сторону.

    Так, цією нормою ігноруються суспільні відносини у сфері соціального захисту ветеранів. На нашу думку, питання забезпечення їхніх прав — не менш важливе, оскільки ще «вчора» ці люди стали до лав Сил оборони України й захищали територіальну цілісність та суверенітет України. Вони повинні мати рівні способи захисту, як і чинні військовослужбовці.

    Також варто відзначити, що відповідно до диспозиції статті 435-1 КК України її правовим захистом може користуватися військовослужбовець, який «здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». Таким чином, після завершення особливого періоду вказана стаття не буде застосовуватися, оскільки очевидно, що відповідні заходи просто не будуть здійснюватися. Тобто захистом цієї статті користується лише конкретний військовослужбовець станом на сьогодні.

    Віримо, що воєнний стан, особливий період завершаться, потреба в здійсненні відповідних заходів зникне, а військовослужбовці та учасники бойових дій зможуть користуватися правовим захистом, передбаченим статтею 435-1 КК України.

    Отже, пропонуємо внести зміни до статті 435-1 КК України і викласти її таким чином:

    «Образа честі і гідності, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, учаснику бойових дій, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, їх близьким родичам чи членам сім’ї».

    Захистімо разом наших захисників і допоможімо їм убезпечити себе та своїх близьких. Якщо ви стали свідком висловлення образи або погрози військовослужбовцю — зверніться до органів правопорядку із заявою про кримінальне правопорушення.

    Автор: Єгор Лисенко, юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

    «Літня школа з кримінальної юстиції культивує молодих проактивних юристів», — Єгор Лисенко

    Posted on by admin

    В серпні 2024 року відбулась Літня школа з кримінальної юстиції, яку організувала JustGroup у партнерстві зі Верховним Судом, Школою права УКУ та Факультетом правничих наук НаУКМА. Участь в ініціативі взяв Єгор Лисенко , юрист кримінальної практики АдО «Донець і Партнери».

    У матеріалі Єгор ділиться власними враженнями про Школу:

    «”Великого бажайте!” Цими словами було відкрито програму, з них почну і я. Очевидно, що це твердження не обмежується постановкою цілей на день, тиждень чи рік. Самого лише бажання замало, і саме про це ми говорили протягом Школи.

    У перший день учасники разом із тренерами дослідили ретроспективу кримінальної юстиції в Україні. Ми дізнались, що процесуальний кодекс, заснований на працях Леніна, як і актуальний КПК, містив певні демократичні засади, водночас, той період взагалі не асоціюється з правами людини та їх дотриманням.

    Як і на будь-якій платформі для спілкування між юристами, під час Літньої школи лунали тези про необхідність внесення змін до кримінального законодавства. Проте, приклад із історії засвідчив, що писане право не може бути обʼєктивним мірилом.

    Протягом усієї школи, на прикладі кожного з тренерів ми побачили, що зміни залежать від проактивних особистостей, які застосовують це право на практиці та втілюють його ідеї у своїй щоденній праці.
    Завдяки таким людям, за більш ніж 100 років українська кримінальна юстиція зазнала ґрунтовних трансформацій.

    JustGroup має чимало ініціатив, водночас більшість із них спрямовані на вже сформованих представників професії. В свою чергу Літня школа, фактично, ознаменувала початок ініціативи JustСтудентство.

    Я вдячний організаторам та усім партнерам заходу. На мою думку, ця програма про культивування молодих проактивних юристів, які бажають великого, хочуть змін та у найближчому майбутньому будуть «робити різницю» у сфері кримінальної юстиції»    .

    Літня школа з кримінальної юстиції реалізується JustGroup за підтримки проєкту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні», що фінансується Урядом Японії та впроваджується ПРООН в Україні та у партнерстві зі Верховним Судом, Школою права УКУ, Факультетом правничих наук НаУКМА.

    Підписання кредитного договору онлайн. Що важливо знати?

    Posted on by admin

    Чи може банк стягнути борг за кредитним договором, укладеним в електронній формі?

    Відповідь дуже проста — так. Але чи завжди вдається банку це зробити? Давайте розбиратися.

    Отже, якщо ви укладаєте кредитний договір в електронній формі, то відповідно ви повинні пройти певну процедуру підписання такого договору. Як вказується в законі — між позичальником та позикодавцем повинен відбутися обмін повідомленнями.

    І так, Закон України «Про електронну комерцію» вказує, що для укладення електронного договору, споживач заповнює відповідні формуляри на інформаційних-телекомунікаційних системах (сайті) кредитора (банку чи фінансової компанії). Відповідно, авторизація клієнта відбувається за допомогою різних способів (BankID, СМС з номером та інше).

    Зайшовши на відповідний сайт кредитора, клієнт вправі обрати умови кредитування, ознайомитися з ними та заповнити заявку для отримання кредитних коштів. Законом це визначено як оферта на укладення кредитного договору.

    Після цього кредитор проводить перевірку платоспроможності позичальника та інші дії, які передбачені його внутрішніми положеннями, щоб встановити можливість особи в подальшому повернути грошові кошти. Якщо банк погоджує надання кредитних коштів за умовами клієнта, він акцептує таку пропозицію та відповідно ПОВИНЕН надати клієнту паспорт споживчого кредиту.

    В паспорті споживчого кредиту міститься коротка інформація щодо обраної клієнтом системи кредитування, основних умов кредитування. Слід зауважити, що паспорт споживчого кредиту повинен надаватися до укладання кредитного договору, що прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

    Якщо клієнт погоджує ознайомлення з паспортом споживчого кредиту — кредитор зобов’язаний надати для ознайомлення кредитний договір, який і містить всі умови кредитування та умови регулювання правовідносин між клієнтом й банком.

    Підписання ж такого договору у відповідності з Законом України «Про електронну комерцію» є належним підтвердженням укладення договору в електронній формі. Якщо ж електронний договір не буде підписано у визначений спосіб — він вважається непідписаним.

    Але які ж є способи підписання електронного договору?

    Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає такі способи підписання електронного договору:

    • електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
    • електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
    • аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

    Після підписання такого електронного договору його примірник обов’язково направляється клієнту (всі ми знаємо, що клієнт повинен мати свій екземпляр кредитного договору).

    Відповідно, якщо всі етапи були дотримані, то договір вважається підписаним належним чином і за вказаним договором може проводитися нарахування погоджених відсотків стягнення.

    Натомість не завжди процедура підписання договору дотримана та відповідно не завжди можна стверджувати про погодження клієнта з тими чи іншими умовами кредитного договору.

    Відповідно, дуже важливим при розгляді справ про стягнення коштів за кредитним договором є аналіз такого договору, а також докази його легітимності та належного підписання.

    Адвокатом нашого об’єднання, Василем Гаращаком, було захищено права та інтереси клієнта й доведено в судовому засіданні, що банком не доведено факт підписання кредитного договору з тими умовами, що були пред’явлені до суду.

    Так, зокрема банком була надана довідка про ідентифікацію клієнта, яка взагалі не містила відомостей щодо того, коли саме та за яких умов було ідентифіковано клієнта, чому проводилася ця ідентифікація та в якому розмірі.

    В судовому засіданні представником банку також не було надано чіткої відповіді про те, у який саме спосіб підписано кредитний договір і як це можна підтвердити.

    В результаті виконаної роботи, судом ухвалено рішення про повернення клієнтом тих коштів, які він отримав від банку, але не повернув. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення нарахованих відсотків за користування коштами було відмовлено у повному обсязі, оскільки банком не було доведено, що клієнт погоджувався на такі умови.

    Ознайомитись із рішенням суду можна за посиланням.

    Якщо вам потрібна допомога у кредитних спорах — звертайтеся до Адвокатського об’єднання АдО «Донець і Партнери»: info@donets.partners.