Author: donets.partners

26 лютого 2019 року Конституційний Суд України ухвалив найбільш суперечливе рішення за останні роки його діяльності та у період після оновлення системи  конституційного контролю в Україні.

Предметом цього рішення було  відповідність Конституції України статті 368-2 Кримінального кодексу України , щодо незаконного збагачення.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 368-2 Кодексу не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Також КСУ зазначає, що стаття 368-2 Кодексу не відповідає конституційному принципу  презумпції невинуватості (ч.1, 2, 3 ст.62 Конституції України) та конституційному припису щодо неприпустимості притягнення особи до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України). Дійсно, положення статті 368-2 Кодексу сформульовані так, що сумніви стосовно законності підстав набуття особою у власність активів у значному розмірі можуть тлумачитися не на користь цієї особи та можуть розглядатися як підтвердження її незаконного збагачення, хоча відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

Чи відповідає це реальному стану речей? Спробуємо розібратися.

Згідно з визначенням незаконного збагачення закріпленого в ч.1 ст.368-2 КК України, незаконним збагаченням є «Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі».

Отже головною ознакою незаконного збагачення є те, що набуття відповідних активів особи не підтверджено доказами.

Але на противагу цьому КСУ у рішенні зазначає , що «основною ознакою незаконного збагачення є відсутність доказів законності підстав набуття таких активів. Відсутність доказів, за такого формулювання диспозиції норми уможливлює визнання наявності у діях особи ознак об’єктивної сторони складу злочину у виді незаконного збагачення» (абз. 1 п. 5 рішення).

А за умови невиконання стороною обвинувачення обов’язку збирати докази на підтвердження законності підстав набуття таких активів, обов’язок доводити невинуватість особи покладається на сторону захисту (абз. 5 п.  5 рішення)

Насправді ж, КСУ вдається в даному випадку до маніпуляції, та ґрунтує своє рішення на припущеннях того, що в таких справах може діяти не конституційна гарантія та право особи , а саме те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, а діє «презумпція неефективного досудового слідства». За логікою якої у випадку нездійснення стороною обвинувачення певних слідчих та процесуальних дій, особа буде визнана винуватою у незаконному збагаченні.

Звичайно ж такі висновки КСУ суперечать здоровому глузду та нормам Конституції, а також міжнародним договорам, ратифікованим Україною.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду та ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно даної правової презумпції, в правовому полі особа вважається завжди невинуватою у вчиненні будь-якого злочину до поки, її вина буде встановлена не тільки обвинувальним вироком суду, а ще й у визначеному законом порядку, який передбачений КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Наступна норма статті 17 КПК України, повністю спростовує висновки КСУ викладені ним у Рішенні № 1-рп/2019.

Згідно з ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Отже, якщо винуватість особи у вчиненні злочину не доведена стороною обвинувачення, то щодо такої особи повинен бути постановлений виправдувальний вирок.

Ця норма не є декларативною, а є зобов’язальною до суду, і відповідно до ч.1 ст.7 КПК України, є імперативною, тобто такою, яка однозначно має бути виконана саме у такий спосіб, як написана і суд не має можливості на власний розсуд міняти спосіб її виконання.

Також законодавцем на розвиток цих положень визначено, які обставини підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України). Серед таких обставин є і подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення).

Проте згідно з ч.1 ст.92 КПК України, обов’язок доказування цих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого. Тож будь-які побоювання КСУ з цього приводу були нічим іншим ніж небажанням з’ясування дійсного змісту норм КК України та КПК України.

Також хотілось би звернути більшу увагу на формулювання «законність підстав набуття яких не підтверджено доказами», як обов’язковий елемент складу незаконного збагачення.

Згідно з визначенням злочину, зазначеного у ч.1 ст.11 КК України, злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинена суб’єктом злочину.

Виходячи з ознак поняття злочину, орган досудового розслідування взагалі не може розпочинати досудове розслідування за відсутності ознаки «непідтвердження доказами законності підстав набуття таких активів».

Навіть якщо таке розслідування буде розпочате, то воно підлягатиме закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України, у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

А тому узагальненим висновком за цим Рішенням КСУ є те, що воно є кроком назад у антикорупційній політиці держави, є свідченням проблем у конституційній доктрині України та небажанням суддів КСУ здійснювати ретельний аналіз кожного конституційного звернення і його реальній відповідності нормам Основного Закону України, яким є Конституція України.

07 лютого 2019 року набрав законної сили Новий Закон України «Про валюту та валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018.

Даним Законом започатковано загальнодозвільний тип правового регулювання у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду за принципом «Дозволено все, що прямо не заборонено», який прийшов на зміну спеціальнодозвільному типу за принципом «Дозволено те, що прямо передбачено законом».

Юристами нашого адвокатського об’єднання було досліджено положення нового ліберального закону та виявлено наступні основні зміни та новели, що відбулися у сфері здійснення валютних операцій та валютного регулювання:

• Законом скасовується валютний нагляд за експортно-імпортними операціями, що не перевищують суму в еквіваленті 150 000 гривень.

• Скасовані індивідуальні ліцензії на валютні операції, які замінені на електронні ліміти для фізичних осіб – на 50 000 євро на рік, для юридичних осіб – на 2 млн. євро на рік.

• Скасовано заборону на on-line купівлю іноземної валюти, якщо сума купівлі не перевищує 150 000 грн.

• Збільшено ліміт на переведення іноземної валюти за кордон без відкриття рахунку для фізичних осіб з 15 000 до 150 000 грн на рік.

• Вдвічі збільшено граничний строк здійснення розрахунків за експортно-імпортними контрактами до 365 днів.

• Скасовано санкції у вигляді припинення зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків розрахунків.

• Скасовано процедуру реєстрації зовнішніх запозичень, що значно розширить перелік позикодавців для українських підприємців.

• Скасовано подвійний контроль за операціями з експорту товарів та послуг. Валютний нагляд здійснюватиме лише той банк, який отримав інформацію про відповідну митну декларацію.

• Надано дозвіл на використання рахунків юридичних осіб за кордоном, за виключенням операцій по переведенню коштів з України на такі рахунки.

Новим Законом України «Про валюту та валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018 вже внесено зміни до 37 нормативно-правових актів та спричинено прийняття шести нових, які мають сприяти послабленню надмірного тиску з боку контролюючих органів і розширюють можливості для малого та середнього бізнесу в Україні.

Автор: юрист АдО «Донець і партнери» – Сергій Калитка.

Вступ у силу закону про відновлення кредитування (2478-VIII від 03.07.2018 р.) спричинив зміни до деяких законодавчих актів. Вступ вказаного закону породив багато чуток, більшість з яких спростовується, якщо вивчити вказаний документ. Юристи АдО «Донець і партнери» розібрали основні зміни, якими «погрожує» новий закон боржникам та кредиторам, і з’ясували, що зміни стосуються наступних питань:

• Питання зміни прав та обов’язків поручителів – у зв’язку зі зміною розміру обов’язків, строки припинення поруки, ліквідація боржника та інше – зазначені зміни не погіршують права поручителів, оскільки в будь-якому випадку поручитель відповідає в рамках своєї первісної поруки.
• Питання зміни відсоткової ставки та процедури повідомлення боржника і поручителя щодо зміни відсоткової ставки – обов’язковість кредитора встановити максимальну відсоткову ставку при застосуванні змінної відсоткової ставки; право кредитора в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку, повідомивши належним чином боржника; право боржника не погоджуватися з новою відсотковою ставкою, погасивши кредит за старою ставкою протягом 30 днів.
• Питання спадкування обов’язків боржника за кредитом та можливості кредитора пред’являти вимоги до спадкоємців – встановлено строк на пред’явлення вимог кредитора та обов’язок спадкоємців боржника відповідати за зобов’язаннями боржника в межах спадкового майна.
• Питання стосовно зняття іпотеки після припинення обов’язків – іпотекодержатель (кредитор) зобов’язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про зняття іпотеки протягом 14 днів з моменту припинення кредитних зобов’язань (дуже потрібна і своєчасна новела).
• Питання реконструкції та самочинного будування іпотечного майна – тепер всі зміни в іпотечному майні (реконструкції, переробки, самочинне будівництво) будуть вважатися іпотечним майном й надалі.
• Питання щодо позасудового врегулювання іпотекодержателем своїх вимог – всі процедурні моменти повинні бути врегульовані у відповідному договорі або застереженні в ньому.
• Питання проведення торгів іпотечного майна – підкреслюється, що іпотекодержатель має переважне право на предмет іпотеки на кожному етапі проведення торгів.

Отже, зміни в законодавстві України в зв’язку з поновленням кредитування все ще говорять про головне – читайте кредитний договір дуже уважно перш, ніж його підписувати. Відразу задавайте всі питання, а краще користуйтеся послугами та консультаціями підготовлених спеціалістів.

У зв’язку із проведенням судової реформи в нашій країні наразі відбувається широкомасштабне кваліфікаційне оцінювання суддів на їх відповідність займаній посаді.

На даний час у провадженні Верховного Суду, який розглядає такі справи як суд першої інстанції, перебуває значна кількість адміністративних справ за позовами суддів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження рішень, ухвалених Комісією за результатами такого оцінювання.

Адміністративна практика нашого об’єднання займається супроводом і представництвом суддів у спорах із каліфікаційно-дисциплінарними органами щодо оскарження висновків дій і бездіяльності ВККС, ВРП та ГРД і в ході нашої діяльності ми відкрили чи то баг, чи то спеціально привнесену логіку роботи цих органів помилку. Отже, що ми встановили: нещодавно Великою Палатою Верховного Суду була ухвалена постанова від 04 грудня 2018 року у справі №9901/733/18  http://reyestr.court.gov.ua/Review/78565947 внаслідок перегляду апеляційної скарги судді N. на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н. В. від 20 серпня 2018 року у справі за позовом  судді N.  до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 серпня 2018 року відмовив судді-скаржнику у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), оскільки, на думку суду, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у вищевказаній спірній ухвалі, рішення ВККС від 27 квітня 2018 року № 590/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно з ч.8 ст.101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

А отже залишаючи апеляційну скаргу судді N. без задоволення, Велика Палата Верховного Суду погодилась із ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н. В. від 20 серпня 2018 року та зробила правовий висновок про те, що: «оспорюване рішення ВККС від 27 квітня 2018 року містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, і може бути оскаржене в судовому порядку, але за обов’язкової умови, визначеної ч.8 ст.101 Закону № 1402-VIII, – після ухвалення Вищою радою правосуддя рішення за відповідною рекомендацією».

На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду у мотивувальній частині постанови від 04 грудня 2018року у справі №9901/733/18 посилається на ч.8 ст.101 Закону № 1402-VIII, пункт 37 розд. ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, пункт 12 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».

Однак, не зважаючи на сучасне ставлення правників до правових позицій Верховного Суду, із правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №9901/733/18 важко погодитись, адже наріжним каменем у спірній постанові Великої палати Верховного Суду, навколо якої і точилася дискусія, стала фраза «рішення ВККС щодо надання рекомендацій».

І тут треба трошки вдатися в глибини адміністративного права та процесу.

Як усім добре відомо, у відповідності до ст.19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом (ч.3 ст.92 Закону № 1402-VIII), і як передбачено положеннями Закону № 1402-VIII, Вища кваліфікаційна комісія суддів України наділена повноваженнями на ухвалення рішень про надання рекомендацій лише у двох випадках, передбачених п.п..3,4 ч.1 ст.93 цього Закону, а саме:

1. Комісія вносить до Вищої ради правосуддя рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді

та

2. Вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону (крім переведення як дисциплінарної санкції).

У випадку, передбаченому п.3 ч.1 ст.93 Закону №1402-VIII, рішення Комісії про внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є проміжним рішенням в межах процедури формування суддівського корпусу, визначеної Главою 2 Розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

У випадку, передбаченому п.4 ч.1 ст.93 Закону 1402-VIII, рішення Комісії про внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції є проміжним рішенням в межах процедури переведення судді, визначеної Главою 9 Розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Ухвалення будь-яких інших рішень Комісії про надання рекомендацій ані Законом 1402-VIII, ані в межах процедур, визначених положенням Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не передбачено (див. ст. 19 Конституції України)!

Викладення резолютивної частини оскаржуваного суддею N. рішення ВККС України щодо внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді у редакції  із застосуванням словосполучення «подання з рекомендацією про звільнення» замість «подання про звільнення» обумовлено буквальним застосуванням Комісією п.37 Розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16.

Відповідно до п.37 Розділу ІІІ вказаного Положення, рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади.

Таке явище у теорії права отримало назву ієрархічна колізія у законодавстві, що виникає з наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, що мають різну юридичну силу, які закріплені в законодавстві та регулюють одні фактичні відносини.

Ефективним способом подолання колізій у законодавстві під час розгляду юридично значущих спорів судом є системне тлумачення норм законодавства.

Зважаючи на доводи викладені вище, вбачається що подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді із займаної посади, яким є оскаржуване суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про «внесення подання із рекомендацією про звільнення», підлягає оскарженню окремо від рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду відповідного подання, і така позиція відповідає духу закладеному в Закон №1402-VIII щодо ухвалення Комісією рішень про надання рекомендацій виключно з питань, які не мають явних негативних наслідків для судді, зокрема, у формі звільнення з посади.

Із цієї ситуації ми дійшли висновку, що два органи, покликані відновити та посилити суспільну довіру до правосуддя, припустилися помилки шкідливої для правозастосовчої практики та фатальної для осіб, які звернулися і по цей час звертаються до Верховного Суду за захистом своїх прав.

Незважаючи на особливе положення новоствореного Верховного Суду, останній у своїй постанові від 04 грудня 2018 року у справі №9901/733/18 продемонстрував чи то небажання ухвалити мотивоване рішення, яке б не викликало сумнівів у його законності, чи то неспроможність до незалежності. Залишається сподіватися, що така ситуація не залишить байдужою професійну правничу спільноту, і насамперед суддів, які проходять кваліфікаційне оцінювання і їх колег з Верховного Суду, які на даний час також формують майбутнє судової системи в своїх рішеннях і правозастосовчий ландшафт Українського адміністративного судочинства в стратегічній сфері – сфері судової влади.

Команда нашого об’єднання, наші адвокати та юристи цілком підтримуємо нещодавній флешмоб #незалежній країні – незалежний суд, і сподіваємося, що незалежність судів буде дійсно зростати і посилюватися у всіх напрямках, окрім незалежності від Верховенства Права!

Автори: юристи адміністративної практики АдО «Донець і партнери» Сергій Калитка та Ярослав Бєлих

Адвокатура є одним із інструментів демократичного суспільства, оскільки виконує найважливішу цивільну функцію – захист прав людини. Саме від нашої діяльності залежать долі багатьох людей, а тому професія адвоката потребує відповідного рівня освіченості, етичності, стійкості та наполегливості, великого запасу енергії, принциповості та нестримного прагнення досягнути мети.

Бажаємо кожному адвокату наснаги у нашій нелегкій справі служіння Закону, вагомих здобутків в ім’я правової держави, натхнення, професійного та особистісного розвитку, цікавих справ, а всій адвокатській спільноті – єдності та незалежності!

З Днем Адвокатури, колеги!

В одного з наших клієнтів виникла дуже неприємна ситуація: він став стороною у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного і проданого ще в 2010-2012 роках. При цьому підприємство-продавець вело листування щодо цього майна з клієнтом, брало участь у різних судах навколо майна і регулярно займало активну позицію щодо проданого майна.

Але час минав, і ось підприємство-продавець банкрутує. Раптово, арбітражний керуючий, в процесі багаторічної справи про банкрутство, подає заяву про визнання договору купівлі-продажу майна 2010 р. (того самого з нашим клієнтом) недійсним в силу порушення багатьох формальних моментів при його укладенні та реалізації. І все б нічого, та можливо (тільки можливо) порушення були, і можливо (знову можливо) права підприємства-продавця були порушені. Але!

Але, Цивільний кодекс України чітко встановлює, що особа має право звернутися до суду за захистом порушеного права тільки в певний термін. Цей термін називається позовною давністю. Якщо його пропущено, то «постраждала сторона» позбавляється права на захист через звернення до суду, але для його поновлення можуть існувати поважні причини. Справедливості заради, слід сказати, що термін позовної давності (3 роки, в даному випадку) починає відраховуватися з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про своє порушене право.

Для більшої важливості справи невідомі, але дуже завзяті люди навіть залучили до участі у справі цілу прокуратуру Харківської області, слідчі і оперативні працівники(sic!) якої, всіляко намагалися тиснути на клієнта і лякали його кримінальним переслідуванням, регулярно відвідували його немолодих батьків і розповідали, як же буде всім добре, якщо їх син просто визнає свою неправоту і отримає невеликий термін позбавлення волі. Але не так сталося як шахраям гадалося, адже за нашим клієнтом стояли Право і Закон, а на їх захист – наші адвокати!

При розгляді питання про визнання договору недійсним, суд першої інстанції чомусь не взяв до уваги подану нашими адвокатами заяву про застосування строків позовної давності до нібито порушеного права і виніс рішення, яким задовольнив вимоги арбітражного керуючого, а договір, в якому наш клієнт був стороною аж в 2010 році, визнав недійсним. Подумаєш, всього якихось 8 років пройшло, для нашого суду – це не строк!

Не втрачаючи надію на справедливість та здоровий глузд (хоча про себе трошки і дивуючись логіці суду) адвокати АдО «Донець і партнери» подали апеляційну скаргу, в якій закцентували увагу суду на факті того, що арбітражний керуючий і сам не зрозумів, як йому ставитися до термінів позовної давності: чи то вони не пропущені, чи то пропущені, але є поважні підстави для їх поновлення. Адже сам суд першої інстанції так і не спромігся вказати в своєму рішення на ці самі підстави, «які заслуговують на повагу»,  як на причини для поновлення строку подачі заяви.

Апеляційний суд, уважно вивчивши матеріали справи (навіть запросивши додаткові томи справи), прийшов до висновку, що строк все ж таки пропущено, а причин для його поновлення так і не було знайдено. Ні арбітражним керуючим, ні судом першої інстанції.

Таким чином, стараннями адвокатів АдО «Донець і партнери», клієнт був захищений від незаконного посягання на його законні, хоч і далекі по строку давності, права. Справедливість – явище непідвласне плину ні матеріальних, ні процесуальних строків!

Протягом 8 місяців Артем Донець, керуючий партнер АдО«Донець і партнери» спільно із Аллою Ширант, адвокаткою, к.ю.н., випускницею Програми «Адвокат Майбутнього» та за підтримки інших колег – випускників та учасників Програми«Адвокат Майбутнього» провели 13 регіональних семінарів на тему «Методологія та практика доказування у справах за статтею 130 КУпАП», а також поспілкувалися з адвокатами щодо єдності правничої професії, захисту прав адвокатів та правила двокатської етики.

З кінця 2016 р. наше об’єднання стикнулося із масовим зверненням клієнтів за захистом по ст. 130 КУпАП. Впродовж 2017 та 2018 р.р. ми здійснювали захист у сотнях проваджень і накопичили значний досвід, а також сформували чітке розуміння у справах цієї кваліфікації.

Ст. 130 КУпАП є одним із найпоширеніших видів адміністративних правопорушень – керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів. За інформацією Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, за 2017 р. було складено майже 10 тис.адміністративних матеріалів за ст. 130 КУпАП. Такі великі показники актуалізують потребу надання належної та якісної правової допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності за цією статтею, так як саме покарання є достатньо важким і є за суттю кримінальним.

Саме з метою підвищення якості надання правової допомоги ми почали ділитися досвідом та кращими практиками захисту із колегами в регіонах щодо особливостей захисту по статті 130 КУпАП, та працювати із практичними кейсами з правниками Києва, Полтави,Харкова, Рівного, Тернополя, Львова, Дніпра, Одеси, Сум, Черкас та Івано-Франківська.

Практика захисту наших адвокатів у цих справах змінила і суспільне сприйняття даної категорії правопорушень, і відношення учасників процесу до нього, особливо суддів і поліцейських.

Особливо приємно відмітити,що якість матеріалів, які направляються поліцією для розгляду до суду значно підвищилася в м. Харкові та області, а також у суддів змінився підхід до розгляду таких справ, вони почали якісніше та із кращим розумінням нюансів розглядати справи, а це, в свою чергу, гарантує більш високий рівень  дотримання прав осіб, яких притягають до відповідальності. В першу чергу, права на справедливий суд.

Ми є послідовними прибічниками тверезості на дорогах та у житті, і рішуче виступаємо іззасудженням керування транспортом у нетверезому стані, але ми також є жорсткими прибічниками прав людини та принципу непритягнення до відповідальності осіб,чия винуватість не встановлена у законний спосіб.

Ми рішуче проти нетверезих водіїв за кермом, але ще сильніше ми проти свавільного притягнення до відповідальності невинуватих.

24-25 листопада 2018 року АдО «Донець і партнери» виступило партнером IX Всеукраїнської школи з кримінального права та процесу, яка організована Лігою студентів АПУ та Відділенням АПУ в Харківській області, а також у співпраці з Радою адвокатів Харківської області.

В рамках заходу своїми досвідом та знаннями ділилися відомі та провідні правники, серед яких і адвокат нашого об`єднання – Дмитро Лебедєв. У своїй доповіді Дмитро розкрив тему «Експертиза як неналежний доказ в кримінальному процесі».
Учасники Школи, серед яких студенти та практикуючі адвокати, з цікавістю слухали про підходи наших адвокатів до роботи з матеріалами кримінальної справи, пошуку підстав для визнання експертизи неналежним доказом. Наочні приклади допомогли слухачам більш предметно вникнути в суть питання і почерпнути для себе багато нового та корисного.

Адвокатське об`єднання «Донець і партнери» підтримує ініціативи Ліги студентів АПУ, адже інвестиції в молодих правників – це інвестиції в майбутнє нашої держави!

 

З настанням жовтня багато роботодавців отримали нову проблему, озвучену прем’єр-міністром у вересні, а саме перевірки роботодавців Державною службою з питань праці щодо оформлення трудових відносин з працівниками.

У своїй постанові від 05 вересня 2017 р. № 649-р Кабмін зобов’язав Державну Фіскальну службу, Держпраці, Пенсійний фонд і навіть Національну Поліцію провести ряд комплексних заходів щодо так званої детінізації зайнятості та доходів населення.

Звістка про такі ініціативи уряду, навіть у законослухняних роботодавців, змусила серце тьохнути. І тьохнути йому, загалом, є від чого, оскільки штрафи за неправильно оформлені трудові відносини, або за недопуск перевіряючих інспекторів встановлені досить суворі. Наприклад, за недопуск до перевірки правильності оформлення та законності трудових відносин передбачається штраф у розмірі 100 мінімальних заробітних плат.

Якщо роботодавець думає, що у нього все в порядку, то йому доведуть, що він помиляється. Про це свідчать десятки тисяч притягнутих до відповідальності підприємців з моменту ухвалення постанови уряду.

Однак, хочеться сказати роботодавцям, що не дивлячись на кількість органів, задіяних в комплексних заходах з перевірок, права і особливості їх діяльності в розрізі перевірок господарюючих суб’єктів різні, тому детінізацію зайнятості населення здійснюватимуть інспектори Держслужби з питань праці.

Для того, щоб виконувати свої функції з виявлення та викорінення трудових правопорушень, Кабмін видав постанову №295, яка визначила права інспекторів при проведенні перевірок як майже безмежні. В свою чергу, вони, як люди досвідчені і завзяті, мають час та натхнення ці права використовувати.

Однак, і Кабмін, і Держпраці абсолютно забули про деякі моменти, а саме про Закон України від 2007 року, назва якого «Про основні засади державного Нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Зазначений документ по-іншому дивиться на питання порядку проведення перевірок держорганами, приводячи вседозволеність інспекторів в рамки законних вимог і суттєво звужуючи їх можливості, якими так недалекоглядно наділив Уряд в постанові від 05.09.2018.
Навіть більше, скривджені підприємці, які звертаються по правову допомогу до нашого об’єднання, отримують гарантований законом захист від свавільного притягнення їх до відповідальності через процедуру судового оскарження наслідків таких перевірок. У більшості випадків наші адвокати доводять у суді свою правову позицію і пріоритетність норм закону над нормами актів Кабміну, тому їм успішно вдається відстоювати інтереси клієнтів при проведенні перевірок (інспекцій) по дотриманню законодавства про працю, або ж оскарження безпідставних санкцій за наслідками таких перевірок.

Як буде відбуватися «полювання на відьом» в цей раз, покаже час, але, в будь-якому випадку скоро український ринок юридичних послуг буде вивчати нову практику по оскарженню дій інспекторів з питань дотримання законодавства про працю, а ми свій внесок у її формування робимо вже сьогодні.